6-23048св14 Про визначення способу участі у вихованні дитини та усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - 10.09.2014 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О. суддів: Євтушенко О.І.,Касьяна О.П., Коротуна В.М., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа - виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визначення способу участі у вихованні дитини та усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_8 про визначення способу участі у вихованні дитини та усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що з 27 липня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 липня 2010 року. Від шлюбу вказані сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7 є бабусею ОСОБА_9 Дитина проживає разом із відповідачкою.

Посилаючись на те, що ОСОБА_8 чинить перешкоди позивачам у спілкування з дитиною, позивачі просили суд усунути їм перешкоди щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та визначити спосіб участі позивачів у вихованні дитини, який зазначений в заяві про уточнення позовних вимог від 01 грудня 2010 року.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року позов задоволено.

Надано право батьку ОСОБА_6 в його вихідні дні спілкуватися з сином ОСОБА_9 за місцем його проживання без обмеження часу за домовленістю з матір'ю ОСОБА_8, враховуючи стан здоров'я дитини.

Надано право батьку ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_7 спілкуватися з малолітнім ОСОБА_9 в будь-який інший час за попередньою домовленістю сторін, враховуючи стан здоров'я дитини.

Попереджено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про відповідальність за підбурювання дитини проти кожного з них та за невиконання даного рішення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року скасовано заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_8 усунути та не чинити перешкод ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_9.

Визначити способи участі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вихованні ОСОБА_9.

В задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Судами встановлено, що з 27 липня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 липня 2010 року.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1.

Судами також встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_7 є бабусею ОСОБА_9 з боку батька. Дитина проживає разом із відповідачкою.

На підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 змінила прізвище на "ОСОБА_8".

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказували на те, що відповідачка чинить перешкоди позивачам у спілкування з малолітнім і просили суд встановити способи участі у спілкування з дитиною, які полягають у визначенні місця, відповідного дня тижня та часу такого спілкування.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 32/1712 від 26 травня 2011 року керуючись статтями 157, 158 та 257 Сімейного кодексу України та виходячи з інтересів дитини, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, як орган опіки та піклування постановив: надати право батькові ОСОБА_6 в його вихідні дні спілкуватися з сином ОСОБА_9 за місцем його проживання без обмеження часу за домовленістю з матір'ю ОСОБА_8, враховуючи стан здоров'я дитини; надати право батькові ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_7 спілкуватися з малолітнім ОСОБА_9 в будь-який інший час за попередньою домовленістю сторін, враховуючи стан здоров'я дитини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, а також бабусі неповнолітнього, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, а тому позов підлягає задоволенню шляхом надання права позивачам спілкуватися з неповнолітнім у спосіб, який визначено у висновку виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 32/1712 від 26 травня 2011 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд помилково зазначив у резолютивній частині свого рішення про задоволення позову повністю, однак висновок виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 32/1712 від 26 травня 2011 року, як органу опіки та піклування, є достатньо обґрунтований, а тому спір між сторонами можна вирішити шляхом усунення перешкод у спілкуванні позивачів з дитиною та визначення способу спілкування з дитиною, який вказаний у зазначеному висновку.

Проте, з вказаними висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, інших членів сім'ї та родичів визначений Сімейним кодексом України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ).

Зокрема, особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей визначені главою 13 СК України (2947-14) .

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Згідно зі статтею 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Таким чином, законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини та право, зокрема, бабусі на спілкування з онуком та право приймати участь у його вихованні. Окрім того, батьків законодавством зобов'язано вирішувати всі питання виховання дитини спільно (стаття 157 СК України).

Законодавством також встановлено правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: рішення про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, приймається органом опіки та піклування на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Слід зазначити, що прийняте рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для батьків (стаття 158 СК України).

І лише у випадку вчинення перешкод того із батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

У випадку встановлення судом перешкод з боку того з батьків з ким проживає дитина, тому з батьків, який проживає окремо, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків (а також бабусі) у вихованні дитини, зокрема ОСОБА_6 зобов'язаний приймати участь у вихованні дитини постійно, а не тільки за домовленістю зі ОСОБА_8 Не врахування цього при вирішенні спору і встановлення способу спілкування позивачів з дитиною виключно за домовленістю з відповідачкою, може протиправно обмежити їх участь у вихованні дитини.

Крім того, відповідно до частин 4 та 5 СК України (2947-14) при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, згідно з частиною 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Для законного та обґрунтованого вирішення спору про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлення способу спілкування позивачів з ОСОБА_9 суди першої та апеляційної інстанцій повинні правильно визначити характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, та встановити чим підтверджені доводи позивачів про вчинення відповідачкою перешкод у їх спілкуванні та вихованні ОСОБА_9, та з'ясувати чи ухиляється відповідачка від виконання прийнятого органом опіки та піклування рішення щодо встановлення способу спілкування позивачів з дитиною та чи відповідає вказане рішення інтересам дитини.

Крім того, згідно із пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

Судами першої та апеляційної інстанцій дані вимоги не виконані, у зв'язку із чим резолютивна частина рішення суду першої інстанції викладена у такий спосіб який унеможливлює виконання судового рішення.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій, у порушення вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України, не враховані вказані вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до статті 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.