Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Мартинюка В.І.,

Парінової І.К., Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Баглійського району м. Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми, за касаційними скаргами прокуратури Дніпропетровської області та Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2014 року,

У вересні 2012 року прокурор Баглійського району м. Дніпродзержинська звернувся до суду в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в обґрунтування якого зазначив, що за результатами перевірки, проведеної управлінням Держкомзему у м. Дніпроджержинську, встановлено порушення відповідачами ст. 126 ЗК України, зокрема, неправомірне, без правовстановлюючих документів використання земельної ділянки площею 1,4874 га, розташованої по АДРЕСА_1. Внаслідок зайняття відповідачами указаної земельної ділянки, неможливості використання її за призначенням, розпоряджання нею та отримання надходжень до бюджету за період з березня 2000 року по вересень 2010 року державі заподіяна шкода в розмірі 453 344 грн 79 коп., яку прокурор просив стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Дніпродзержинської міської ради.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 листопада 2012 року позов прокурора Баглійського району м. Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до місцевого бюджету Дніпродзержинської міської ради 453 344 грн 79 коп. збитків, завданих використанням земельної ділянки за період з 01 березня 2000 року по 01 жовтня 2010 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2014 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 листопада 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах прокуратура Дніпропетровської області та Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області просять скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 1999 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 придбали у відкритого акціонерного товариства "СервісПак" (далі - ВАТ "СервісПак") комплекс нежитлових будівель для розміщення складської бази, розташований на земельній ділянці площею 1,4874 га по АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 29 лютого 2000 року № 57 затверджено матеріали передачі зазначеної земельної ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та зобов'язано останніх надати в податкову інспекцію м. Дніпродзержинська розрахунок розміру земельних платежів протягом місяця після прийняття даного рішення та оформити документи на право землекористування в управлінні земельних ресурсів міста.

Також доручено управлінню земельних ресурсів міста оформити документи на право користування земельними ділянками у відповідності з п. 1 даного рішення (а.с. 13).

За результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної головним державним інспектором державного контролю за використанням та охороною земель управління Держкомзему у м. Дніпродзержинську, складено акт від 12 липня 2010 року, яким встановлено порушення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ст. 126 ЗК України, а саме: самовільне, без правовстановлюючих документів, неправомірне використання земельної ділянки площею 1,4874 га за адресою: АДРЕСА_1 у період з березня 2000 року по вересень 2010 року, внаслідок чого державі заподіяна шкода у розмірі 453 344 грн 79 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст. 157 ЗК України, відповідно до якої громадяни несуть відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок, тому шкода, заподіяна внаслідок таких дій, підлягає відшкодуванню в повному розмірі власнику земельної ділянки, тобто до місцевого бюджету.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом не наведено розрахунків заподіяних збитків, не перевірено з чого складається сума збитків, розрахована позивачем та на підставі чого вона визначена, оскільки в даному випадку розмір завданих збитків повинен розраховуватися відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (963-2007-п) . Крім того, апеляційний суд вважав, що Дніпродзержинська міська рада є неналежним позивачем у справі.

Погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

За положеннями п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель (пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 80 цього Кодексу встановлено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

У зв'язку із наведеним висновок апеляційного суду про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо визначення належного позивача є передчасним і підлягає перевірці.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруд, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічний порядок виникнення права власності або права користування земельною ділянкою передбачено ч. 1 ст. 120 ЗК України.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За положеннями ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вбачається, що право користування спірною земельною ділянкою у попереднього землекористувача - ВАТ "СервісПак" припинено у 2000 році на підставі рішення Дніпродзержинського міськвиконкому від 29 лютого 2000 року № 57 у зв'язку із вилученням земельної ділянки на користь відповідачів по справі. Цим же рішенням зобов'язано відповідачів оформити документи на право користування земельною ділянкою.

Зважаючи на положення ст. 92 ЗК України відповідачі не відносяться до суб'єктів, які набувають право постійного користування спірною земельною ділянкою, отже з моменту виникнення у них права власності на нерухоме майно повинні були оформити документ на право користування відповідною земельною ділянкою.

Таким чином, земельна ділянка площею 1,4874 га, за адресою: АДРЕСА_1, користування якою передано ОСОБА_4 і ОСОБА_3, не є самовільно зайнятою, а є такою що передана в оплатне користування.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" (284-93-п) , відповідно до п. 1 якого збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Пунктом 5.4 зазначеного Порядку встановлено, що відшкодування збитків проводиться за період використання землі з порушенням земельного законодавства у розмірі орендної плати за землю, яку власник землі (міська рада) міг би отримати при належному виконанні (дотриманні) землекористувачем вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України наведених норм закону не врахував, доводи сторін належним чином не перевірив, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема, встановивши факт незаконного безоплатного використання відповідачами спірної земельної ділянки, розмір шкоди, заподіяної державі належним чином не перевірив.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи, що апеляційним судом допущені порушення норм процесуального права, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги прокуратури Дніпропетровської області та Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.