6-22499св14 Про захист прав споживача - 27.08.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Плюс Банк", публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживача, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" - Салабая Романа Івановича, на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 2 квітня 2014 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Плюс Банк" (далі - ПАТ "Плюс Банк"), публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк") про захист прав споживача.

В обґрунтування позову зазначав, що 27 вересня 2011 року між ним та ПАТ "Плюс Банк", правонаступником якого є ПАТ "Ідея Банк", було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 141 956 грн 20 коп. зі сплатою 20,9% за користування кредитними коштами строком на 36 місяців для придбання автомобіля ГАЗ 330202-388, вартістю 133 920 грн, та фінансування страхового платежу за страхування його життя у сумі 8 036 грн 20 коп.

Посилаючись на те, що банк у порушення вимог закону підняв відсоткову ставку за користування кредитом до 24,99%, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив визнати дії ПАТ "Ідея Банк" щодо ненадання детального розпису загальної вартості кредиту за кредитним договором від 27 вересня 2011 року незаконними та такими, що порушують його права як споживача, визнати дії ПАТ "Ідея Банк" щодо підвищення процентної ставки за користування кредитом з 1 січня 2012 року до 21,03%, а з 1 серпня 2012 року - до 24,99% незаконними, та такими, що порушують його права як споживача, зобов'язати ПАТ "Ідея Банк" здійснити перерахування платежів за кредитним договором за процентною ставкою 20,9%, виходячи із суми отриманих траншів з лімітом кредиту у розмірі 141 956 грн. 20 коп. з урахуванням здійснених ним платежів.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 2 квітня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано дії ПАТ "Ідея Банк" щодо ненадання детального розпису загальної вартості кредиту за кредитним договором № 910.108894 від 27 вересня 2011 року незаконними та такими, що порушують права ОСОБА_3 як споживача.

Визнано дії ПАТ "Ідея Банк" щодо зміни процентної ставки за зазначеним кредитним договором з 1 січня 2012 року на 21,03%, та з 1 серпня 2012 року на 24,99% - незаконними та такими, що порушують права ОСОБА_3 як споживача.

Зобов'язано ПАТ "Ідея Банк" здійснити перерахування платежів за кредитним договором за процентною ставкою 20,9%, виходячи із суми отриманих траншів з лімітом кредиту у розмірі 148 215 грн. 05 коп., з урахуванням здійснених позивачем платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Ідея Банк" - Салабай Р.І., просить рішення Свердловського міського суду Луганської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 2 квітня 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, оскаржувані рішення суду вказаним вимогам не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із неправомірності дій банку щодо ненадання детального розпису загальної вартості кредиту та неповідомлення боржника належним чином про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що 27 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Плюс Банк", правонаступником якого є ПАТ "Ідея Банк", було укладено договір про надання кредиту шляхом відкриття кредитної лінії з можливістю отримання траншів кредиту з лімітом у сумі 141 956 грн. 20 коп. строком на 36 місяців.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, кредит надавався окремими траншами у кількості не більше двох, з яких перший транш надавався для фінансування купівлі позивачем транспортного засобу - ГАЗ 330202-388, в розмірі 133 920 грн та для фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 8 036 грн.

20 коп., а другий транш - для фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 6 258 грн 85 коп. та фінансування страхового платежу для страхування транспортного засобу на умовах КАСКО в сумі 4 624 грн. 43 коп.

Страховий платіж для страхування транспортного засобу на умовах КАСКО позивачем не отримано, оскільки вказана сума повинна була бути оплачена на основі рахунку-фактури від страхової компанії, який надсилається страховою компанією до банку за зверненням позичальника. Оскільки вказана умова договору ОСОБА_3 виконана не була - кошти в цій сумі баком позичальнику не надавались.

За користування кредитом позичальник зобов'язався сплачувати проценти в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6,9000% (маржа банку). Станом на день укладання оспорюваного кредитного договору змінна частина ставки становила 14.000%, що разом з маржою банку складало 20.900%.

Згідно з ч. 3 додатку № 1 до кредитного договору реальна процента ставка становить 39,61% річних.

За умовами договору ОСОБА_3 зобов'язався сплачувати протягом дії договору кредит та проценти у вигляді ануїтетних платежів у термін та в сумах, визначених графіком щомісячних платежів, згідно з яким розмір щомісячного платежу складає з 1 листопада 2011 року - 5 353 грн. 05 коп., з 1 листопада 2012 року - 5 911 грн. 65 коп.

Відповідно до п. 2 параграфу 2 договору № 910.10894 про відкриття кредитної лінії змінна частина ставки визначається станом на перше число кожного кварталу як середнє за попередні 12 місяців на підставі щоденних звітів форми 350 за ці місяці, які складаються банком згідно із Правилами Національного Банку України організації статистичної звітності. Якщо визначений таким чином розмір змінної частини ставки відрізняється від діючої частини ставки принаймі на 0,1% в більшу сторону або на 1,5% в меншу сторону, такий розмір змінної частини ставки діє з першого числа такого кварталу (з моменту перегляду).

Банк повідомляє позичальника про актуальний розмір процентної ставки, а також при впровадженні процентної ставки надає позичальнику новий графік рекомендованим листом без внесення змін (доповнень) до договору. Звіт форми 350 на перше число кожного кварталу розміщується банком для ознайомлення в приміщенні підрозділу продажу депозитних та кредитних продуктів банку.

Пунктом 6 параграфу 2 кредитного договору встановлено, що у передбачених договором випадках позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою в розмірі 50% річних, але в будь-якому випадку не менше ніж максимальний розмір процентної ставки за строковими вкладами (депозитами) в гривні, збільшеної на 6,9000%, що діють у банку на дату дії нового індексу.

Підписавши кредитний договір, позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають зі змінної частини ставки за весь період кредитування і погоджується на ці ризики (п. 4 параграфу 2 кредитного договору).

Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки, як складову частини кредитної політики банку.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем

протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Згідно з ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, що не врегульовані цими актами.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як убачається з оспорюваного договору, сторони даного договору погодили змінний тип процентної ставки, а також порядок її визначення, що не суперечить ст. 1056-1 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про те, що протягом терміну дії кредитного договору фіксована ставка не застосовувалася, а діяла процентна ставка, передбачена п. 1 параграфу 2 кредитного договору. Крім того, банком не було збільшено процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку, а проведено її зміну, згідно з погодженими умовами кредитного договору, що свідчить про правомірність дій банку й відсутність порушення прав позивача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, доводів банку належним чином не перевірив, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають визначальне значення, не дослідив умов укладеного між сторонами кредитного договору та додатків до нього, й, відповідно, не з'ясував дійсного порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитом та порядку зміни процентної ставки, унаслідок чого не визначився з тим, чи дотримано такого порядку банком й чи були порушені при цьому пава позивача.

При цьому судом взагалі не враховано, що кредитний договір містить детальний опис усіх його умов. Кредитний договір був підписаний обома сторонами, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення кредитного договору саме на тих умовах, які зазначені в договорі, а відтак - висновок суду про ненадання позивачу детального розпису загальної вартості кредиту є передчасним.

Також є безпідставними посилання суду на неналежне повідомлення ОСОБА_3 про зміну відсоткової ставки, оскільки на адресу позивача банк надсилав інформаційні листи щодо підвищення ставки за користування кредитними коштами та нові графіки сплати ануїтетних платежів (а.с. 25, 28).

Посилання суду першої інстанції на те, що банк зобов'язаний був повідомити ОСОБА_3 про зміну процентної ставки рекомендованим

листом з наданням графіку сплати ануїтетних платежів спростовується змістом параграфу 6 договору № 910.10894 про відкриття кредитної лінії, яким, зокрема, визначено, що позичальника про підвищення кредитної ставки може бути повідомлено будь-яким способом на вибір банку: або шляхом надіслання листа за вказаним позичальником у договорі його місцем проживання, або при його явці в банк, або через місцеві чи регіональні засоби масової інформації.

Отже, суд першої інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Зазначене залишилося й поза увагою суду апеляційної інстанції, який при перегляді справи не перевірив рішення суду в частині вимог

ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій банку щодо ненадання детального розпису загальної вартості кредиту за кредитним договором від 27 вересня 2011 року.

З огляду на викладене, погодитись із ухваленими у справі судовими рішеннями неможливо та вони підлягають скасуванню.

Враховуючи, що судами не дотримані всі вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення та порушено норми матеріального права, ухвалені судові рішення законними й обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" - Салабая Романа Івановича, задовольнити частково.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 2 квітня 2014 року скасувати.