Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Касьяна О.П., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Буринської міської ради Сумської області, ОСОБА_7 про визнання рішення частково недійсним та визнання державного акта недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Буринського районного суду Сумської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 08 квітня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських споруд площею 0,04208 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,16575 га, кадастровий номер 59209101:00:016:0109. Будинок по АДРЕСА_2, у якому проживає ОСОБА_7, стоїть на межі з її будинком і через це у них постійно виникає спір з приводу суміжного землекористування.

Вважала, що межа, відображена у технічному плані БТІ на будинок відповідачки та у її державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 281991, вказана неправильно, оскільки суперечить межі її земельної ділянки, зазначеній у державному акті спадкодавця ОСОБА_9, згідно з яким межа проходить по забору і стіні будинку ОСОБА_7

Оскільки у відділі Держземагентства у Буринському районі та у Буринському районному виробничому відділенні Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_7, відсутня, просила визнати частково недійсним рішення Буринської міської ради Сумської області від 21 січня 2005 року та недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 2281991 від 15 березня 2005 року, виданий на ім'я ОСОБА_7

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 10 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 08 квітня 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення двадцятої сесії двадцять четвертого скликання Буринської міської ради Сумської області від 21 січня 2005 року "Про надання дозволу на складання і видачу державних актів на право приватної власності на земельні ділянки" у частині погодження з переходом права власності на земельні ділянки для ОСОБА_7, спадкоємця майна ОСОБА_10, площею 0,15 га по АДРЕСА_2, переданої ОСОБА_10 у власність на підставі рішення виконкому міської ради від 23 грудня 1993 року № 197 (п. 1.3 рішення), надання дозволу на складання державного акта на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_7 (п. 2.3 рішення), та у частині зобов'язання ОСОБА_7 уточнити площі земельних ділянок при складанні державних актів на право власності на земельні ділянки (п. 3 рішення).

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 281991 від 15 березня 2005 року, згідно з яким ОСОБА_7 отримала у власність земельну ділянку для особистого селянського господарства та індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_2, кадастрові номери 59209 10 100000280039, 59209 10 100000280040. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що рішенням Буринської міської ради Сумської області від 23 грудня 1993 року у приватну власність передано земельні ділянки: ОСОБА_9 - площею 0,15 га по АДРЕСА_1 та ОСОБА_10 - площею 1,15 га АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Доказів того, що ОСОБА_9 за життя отримала державний акт на право власності на землю, матеріали справи не містять.

У 2003 році на ім'я ОСОБА_9 видано державний акт № 412 про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2078 га.

25 травня 2004 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 на житловий будинок по АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,04208 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,16575 га, які належали спадкодавцю ОСОБА_9 на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 412.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10

Рішенням Буринської міської ради Сумської області від 21 січня 2005 року надано дозвіл на складання і видачу державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, у тому числі на ім'я ОСОБА_7, як спадкоємиці ОСОБА_10, а рішенням Буринської міської ради Сумської області від 22 грудня 2005 року затверджено технічну документацію зі складання держаний актів на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_10 (а.с. 33, 35).

Згідно з повідомленнями ДП "Центр державного земельного кадастру" Буринського районного виробничого відділу Сумської регіональної філії технічна документація щодо земельної ділянки на ім'я ОСОБА_10 або на ім'я ОСОБА_7 не виявлена (а.с. 106).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_8 посилалася на те, що вона є належним власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 як спадкоємиця за законом, натомість державний акт про право приватної власності на ім'я ОСОБА_7 видано безпідставно, з порушенням норм закону. Оскільки межі земельної ділянки, зазначені у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7, накладаються на межі її земельної ділянки, просила визнати державний акт про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7 недійсним, оскільки він порушує її права як належного власника.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, керувався тим, що при прийнятті рішення від 21 січня та 22 грудня 2005 року щодо видачі державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_7 Буринська міська рада Сумської області діяла неправомірно, оскільки відповідної заяви ОСОБА_7 про передачу їй у власність земельної ділянки не існувало, землевпорядна документація - проект відведення земельної ділянки для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_7 не складався, тобто міська рада не мала підстав для ухвалення рішення про передачу ОСОБА_7 земельної ділянки у власність як спадкоємиці майна ОСОБА_10, і це порушує права ОСОБА_6 як належного суміжного землевласника.

Проте погодитись із висновками судів у повному обсязі не можна з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_10 отримав у 1974 році на підставі рішення Буринської міської ради Сумської області від 12 червня 1974 року № 11 про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку (а.с. 45). Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) (далі - Декрет) надано повноваження сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України (2768-14) .

Відповідно до ст. 22 ЗК Української РСР від 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Вказаним Декретом зупинено дію ст. 25 ЗК Української РСР від 1990 року щодо оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідно до ст. ст. 12, 67 ЗК Української РСР від 1990 року у редакції 1992 року встановлено повноваження місцевих рад щодо розпорядження землями населених пунктів та встановлено розміри вказаних земельних ділянок, а саме: громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га.

Отже, земельні правовідносини у сторін виникли у 1993 році і повинні регулюватися нормами законодавства, чинного на час їх виникнення.

Проте усупереч вказаним вимогам закону суди не встановили, чи виносилися у натурі (на місцевості) межі земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_9 та ОСОБА_10, оскільки вказані обставини мають суттєве значення.

Крім того, зазначаючи про порушення ОСОБА_7 вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 № 43, суди не звернули уваги, що державний акт на право приватної власності на землю серії СМ №160421 виданий на ім'я ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто за два роки до видачі акта.

Суди при ухваленні рішення не зазначили, яким чином вирішення питання про заміну особи-замовника технічної документації для складання державного акта на право власності на земельну ділянку може порушити чи порушує права власника суміжної земельної ділянки.

Суди не надали правової оцінки доказам, що є у матеріалах цивільної справи, зокрема, посилаючись на відсутність технічної документації із землеустрою як на підставу визнання нечинним державного акта на право власності на земельну ділянку, не врахували, що виготовлення виконавцем робіт вказаної документації в одному екземплярі та незбереження актів приймання-передачі актів від однієї юридичної особи до іншої не може тягти за собою негативні наслідки для замовника робіт з виготовлення технічної документації, оскільки саме замовник не має жодних повноважень щодо контролю за дотриманням вказаними організаціями вимог чинного законодавства з оформлення технічної документації та кількість екземплярів такої документації (а.с. 12, 31).

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Однак суди не встановили, які правовідносини виникли між сторонами, чи порушуються права позивачки рішенням Буринської міської ради Сумської області від 21 січня 2005 року про погодження з переходом права власності на земельну ділянку до ОСОБА_7 як спадкоємиці майна ОСОБА_10 та надання дозволу ОСОБА_7 на складання державного акта на успадковану земельну ділянку. Спір з приводу суміжного землекористування не свідчить про можливість його вирішення шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якому погоджено право спадкоємця на спадкування певного майна, що підтверджено іншими документами, отриманими у встановленому порядку.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення в частині визнання недійсним та скасування рішення Буринської міської ради Сумської області від 21 січня 2005 року "Про надання дозволу на складання і видачу державних актів на право приватної власності не земельні ділянки" в частині погодження з переходом права власності на земельні ділянки для ОСОБА_7, спадкоємиці ОСОБА_10, площею 0,15 га по АДРЕСА_2, переданої ОСОБА_10 у приватну власність згідно з рішенням виконкому міської ради від 23 грудня 1993 року, надання дозволу на складання державного акта на право приватної власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_7 та в частині зобов'язання ОСОБА_7 уточнити площі земельних ділянок при складанні державних актів на право приватної власності на земельні ділянки законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 08 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.