6-22002св14 Про визнання права власності та виключення майна з акта опису - 20.08.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_4, третя особа - приватне акціонерне товариство "Укргазбанк", про визнання права власності та виключення майна з акта опису, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві), ОСОБА_4 про визнання права власності та виключення майна з акта опису.

Позовні вимоги мотивувала тим, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час якого ними спільно збудовано жилий будинок, розташований у АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4

У січні 2006 року між публічним акціонерним товариством "Укргазбанк" (далі - ПАТ "Укргазбанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, у забезпечення виконання якого відповідач, за її згодою, передав в іпотек банку належну йому на праві власності земельну ділянку.

Через невиконання зобов'язань за кредитним договором виникла кредитна заборгованість, у рахунок погашення якої рішенням суду було звернуто стягнення на земельну ділянку.

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем до акта опису майна незаконно, на її думку, було включено не тільки земельну ділянку, а й жилий будинок, розташований на ній.

Посилаючись на порушення її права власності на частину спірного жилого будинку, який є спільним майном подружжя та не є предметом іпотеки, ОСОБА_3 просила позов задовольнити й визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного будинку та виключити вказану

Ѕ частину будинку з акта опису майна.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня

2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1.

Виключено з акта опису та арешту, складеного ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 3 березня 2012 року, Ѕ частину вказаного будинку.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника -

ОСОБА_5, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року, яке було помилково скасовано, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок є спільним майном подружжя ОСОБА_3, а відтак - позивач має право на Ѕ його частину, яка має бути виключена з акту опису та арешту нерухомого майна.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_3, оскільки спірний будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4, в силу вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) є предметом іпотеки, оскільки на момент передачі в іпотеку банку земельної ділянки на ній було розташовано незавершене будівництво, що входило в оцінку предмета іпотеки.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з

24 грудня 1994 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0701 га, що розташована в АДРЕСА_1.

Згідно з кредитним договором від 30 січня 2006 року

ОСОБА_4 отримав споживчий кредит у розмірі 35 000 доларів США, строком до 30 липня 2007 року, зі сплатою 14% річних, а згідно з додатковою угодою № 1 від 31 липня 2007 року - отримав ще 50 000 доларів США, та зобов'язався до 28 січня 2011 року повернути банку кошти в розмірі 85 000 доларів США зі сплатою 14% річних.

У забезпечення виконання вказаного кредитного договору ОСОБА_4, за згодою ОСОБА_3, 28 лютого 2006 року уклав із ПАТ "Укргазбанк" договір іпотеки, який було доповнено договором від

31 липня 2007 року про внесення змін і доповнень № 1 до договору іпотеки від 28 лютого 2006 року, за умовами якого передав в іпотеку банку належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0701 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Через неналежне виконання ОСОБА_4 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, виникла кредитна заборгованість у розмірі 59 009,92 доларів США, у рахунок погашення якої заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 червня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,0701 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Під час проведення виконавчих дій в межах виконання вказаного судового рішення було описану земельну ділянку, до акта опису та арешту майна також було включено спірний жилий будинок, який збудовано сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4 16 липня 2007 року.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" визначено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Проте апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув і дійшов помилкового висновку щодо неможливості поділу спільного майна подружжя, переданого в іпотеку банку, не врахувавши, що проведення поділу майна між подружжям, в тому числі того, яке є предметом іпотеки, не може вважатись розпорядженням таким майном і свідчити про порушення прав іпотекодержателя.

При цьому, згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою, яка підлягає застосуванню, й дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірного будинку.

Натомість, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок є спільним майном подружжя й відповідно до вимог ст. ст. 60, 70 СК України ОСОБА_3 належить Ѕ його частина.

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 7 лютого 2014 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) , крім іншого, зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові, майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Суди обох інстанцій, вирішуючи питання про виключення майна з акта опису, не вирішили питання про залучення особи, в інтересах якої накладено арешт - ПАТ "Укргазбанк", до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи, та, відповідно - ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві в якості третьої особи, а не відповідача.

Частинами 5, 6 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" визначено наступне: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов'язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець; об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.

Як убачається з матеріалів справи, при укладенні договору іпотеки від 28 лютого 2006 року, ОСОБА_3 надала нотаріально засвідчену згоду ОСОБА_4 на передачу в іпотеку банку земельної ділянки, згоди щодо спірного будинку ОСОБА_3 не надавала.

Вирішуючи справу в частині вимог про виключення майна з акта опису, суди попередніх інстанцій не дали оцінку тому, що посилання на існування на переданій ОСОБА_4 в іпотеку банку земельній ділянці спірного будинку з'явилось тільки на стадії виконання заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 червня 2010 року - в акті опису й арешту майна від 23 березня 2012 року, у самому заочному рішенні, яким було звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором на належну ОСОБА_4 земельну ділянку, в договорі іпотеки від 28 лютого

2006 року та в договорі про внесення змін і доповнень № 1 до договору іпотеки від 31 липня 2014 року такі відомості були відсутні, хоча право власності на спірний будинок за ОСОБА_4 оформлено 16 липня 2007 року; не з'ясували, чи надавала ОСОБА_3 згоду на укладення ОСОБА_4 та ПАТ "Укргазбанк" договору від 31 липня 2007 року про внесення змін і доповнень № 1 до договору іпотеки від 28 лютого

2006 року; не врахували, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладене на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором використано на її потреби; не встановили, на які потреби було взято та витрачено кредитні кошти.

Ураховуючи те, що судами не вирішено питання про залучення до участі у справі належного відповідача, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, судові рішення не в повному обсязі відповідають вимогам

ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про виключення майна з акта опису із передачею справи в частині зазначених вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі ст. 337 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання права власності підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі

представника - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в частині вирішення вимог про виключення майна з акта опису та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_4, третя особа - приватне акціонерне товариство "Укргазбанк", в частині вирішення вимог про виключення майна з акта опису передати на новий розгляд до суду першої інстанції.