Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні

за касаціною скаргою ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 3 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 квітня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" (далі - КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв") про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 7 липня 2011 року працювала у відповідача на посаді фінансового директора. Свої посадові обов'язки виконувала добросовісно, однак відповідач у порушення трудового законодавства постійно затримував виплату заробітної плати. У лютому 2013 року позивачка захворіла та тривалий час перебувала на лікарняному. Через постійну заборгованість по заробітній платі та затримку з оплати лікарняних, позивачка вирішила звільнитися з роботи та 18 березня 2013 року подала заяву про надання їй відпустки із наступним звільненням з роботи на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України. Незважаючи на перебування позивачки на лікарняному, відповідач своїм наказом звільнив її з роботи 6 квітня 2013 року, тобто у вихідний день, та не врахувавши при цьому те, що згідно лікарняного листка позивачка до 12 квітня 2013 року мала перебувати на лікарняному. В подальшому відповідач 15 квітня 2013 року провів із позивачем розрахунок та виплатив їй заборгованість по заробітній платі, оплатив лікарняні та невикористану відпустку. При цьому позивачці не була виплачена вихідна допомога у випадку звільнення з роботи внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Тому позивач просила стягнути вихідну допомогу та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 3 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 9 990 грн 06 коп та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 32 488 грн, всього стягнуто -

42 478 грн 06 коп. Стягнуто з КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" судовий збір в розмірі 424 грн 78 коп.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 квітня 2014 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від

3 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" про стягнення вихідної допомоги та середньої заробітної плати за період затримки розрахунку при звільненні відмовлено за його недоведеністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що на підставі безстрокового трудового договору сторони перебували у трудових відносинах, які були припиненні відповідно до п. 3 ст. 38 КЗпП України. У зв'язку із цим, при проведенні розрахунку відповідач зобов'язаний був виплатити позивачеві вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, проте відповідач такого обов'язку не виконав і відмовляється виконати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із за його недоведеності.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, на правлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору ( статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу від 17 січня 2014 року № 05/к "Про внесення змін в наказ про звільнення від 20 березня 2013 року № 71/к", змінено назву наказу на "Наказ про надання відпустки з подальшим звільненням", дату звільнення на "5 квітня 2013 рік", підстава звільнення ст. 38 КЗпП України, згідно якого сторони перебували у трудових відносинах, які були припиненні з 5 квітня 2013 року (а. с. 55), без зазначення її частини та при звільненні з позивачем було проведено розрахунок в повному обсязі, що підтверджується довідкою про повний розрахунок від 5 серпня 2013 року № 476 (а. с. 27).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановив, що ст. 38 КЗпП України передбачає три частини для звільнення працівника за власним бажанням, дійшов вірного висновку, що позивачка звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 3 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від

14 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.