Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Стрелець Т.Г. секретар судового засідання Носенко Л.О.,

за участі представників: Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України Худієва А.А., Державного підприємства концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" Мезенцева О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку у залі суду адміністративну справу за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції в Житомирській області, Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Державне підприємство Концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" про визнання дій протиправними, скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року

У липні 2014 року Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в Житомирському окружному адміністративному суді пред'явив позов до Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції в Житомирській області, Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Державне підприємство Концерну "Укроборонпром" "Житомирський бронетанковий завод" про визнання дій протиправними, скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити дії.

Просив скасувати свідоцтво про право власності від 23 грудня 2003 року САА № 509164, яке видане Сінгурівською сільською радою Житомирського району Житомирської області, та рішення від 27 січня 2004 року Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" щодо державної реєстрацію права власності про право власності на будівлю автозаправної станції за військовою частиною А-1576.

Заявою від 09 вересня 2014 року Житомирський прокурор з нагляду за дотриманням законів у військовій сфері змінив свої позовні вимоги та просив визнати протиправними дії Сінгурівської сільської ради Житомирського району щодо видачі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, скасувати це свідоцтво, визнати протиправним та скасування рішення Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації від 27 січня 2004 року про державну реєстрацію права власності на будівлю автозаправочної станції за військовою частиною А-1576 та зобов'язання Реєстраційну службу Житомирського районного управління юстиції внести запис про скасування державної реєстрації такого права власності на об'єкт нерухомого майна.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, залишеною без зміни ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, позов Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України залишено без розгляду.

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Міністерства оборони України у касаційній скарзі просить рішення судів скасувати, поновити строк звернення до адміністративного суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до Статуту, затвердженого Управлінням ремонту, модернізації озброєння і техніки Міністерства оборони України і зареєстрованого 12 листопада 1993 року Житомирською районною державною адміністрацією Житомирської області, військова частина 63641 (Житомирський ремонтно-механічний завод) є госпрозрахунковим підприємством - самостійним господарюючим суб'єктом, засновником якого є Міністерство оборони України.

Відповідно до директиви Начальника Головного штабу Міністерства оборони України від 30 грудня 1994 року військова частина 63641 була перейменована у військову частину А-1576 (Житомирський ремонтно-механічний завод), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 12 листопада 1996 року та Довідкою № 234 про включення військової частини А-1576 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

З 30 січня 2007 року військову частину А-1576 (Житомирський ремонтно-механічний завод) перейменована в Казенне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод", а з 20 лютого 2012 року - в Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод", з передачею зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного концерну "Укроборонпром".

Листом від 05 липня 2002 року командир військової частини А-1576 повідомив позивача в особі начальника Озброєння Збройних Сил Міністерства оборони України про перебування на балансі військової частини цілого ряду структурних підрозділів (майна), в тому числі спірної автозаправочної станції, придбаних, збудованих та реконструйованих за власні кошти підприємства ( за рахунок прибутку).

Відповідно до рішення Сінгурівської сільської ради Житомирського району від 20 листопада 2003 року на будівлю автозаправної станції, яка розміщена на вул. Житомирська, 2-а в с. Сінгурах Житомирського району Житомирської області, було видано свідоцтво про право власності, правомірність якого є предметом спору у цій справі.

Згідно із цим свідоцтвом об'єкт нерухомості належить в/ч А-1576 на праві колективної власності.

27 січня 2004 року Житомирським обласним комунальним підприємством по технічній інвентаризації була проведена державна реєстрація права власності Житомирського ремонтно-механічного заводу (військова частина А-1576) на будівлю автозаправної станції по вул. Житомирській, 2-а в с. Сінгурах Житомирського району Житомирської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2004 року Житомирським ремонтно-механічним заводом (військова частина А-1576) вказана будівля автозаправної станції була відчужена на користь іншої юридичної особи.

Відчуження будівлі автозаправної станції було проведено з відома Міністерства оборони України, про що свідчить лист командира військової частини А-0174 (Бронетанкове управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України) від 18 лютого 2004 року, яка є правонаступником розформованого Головного бронетанкового управління озброєння Міністерства оборони України і в його підпорядкуванні перебувала військова частина А-1576.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме копією телеграми від 30 березня 2004 року, листом командира в/ч А-0174 від 02 червня 2014 року та листом ГКРУ України від 27 червня 2006 року про результати ревізії казенних підприємств.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, та суд апеляційної інстанції, залишаючи таке рішення без зміни, виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позов, що є підставою для залишення її без розгляду.

Колегія суддів вважає, що такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є частково правильним, оскільки він у певній частині позовних вимог відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.

За змістом статей 59, 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор у випадку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є законним представником сторони, а отже, не може мати більше прав, ніж має сама сторона, в інтересах якої пред'явлено позов.

Згідно із частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановлюється ухвала.

З матеріалів справи видно, що Міністерству оборони України в особі Бронетанкового управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України (військова частина А-0174) достовірно було відомо про наявність на балансі та у власності військової частини А-1576 певного нерухомого майна, у тому числі й вказаної автозаправочної станції, та наміру військової частини здійснити його відчуження ще у 2004 році.

Водночас, позивач не навів суду підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовних вимог без розгляду, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з його висновком.

Отже, судові рішення у цій частині позовних вимог є законними і обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не спростовують.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог про скасування свідоцтва про право колективної власності від 23 грудня 2003 року САА № 509164 на будівлю автозаправної станції, виходили із того, що даний спір є публічно-правовим й підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що такий правовий висновок судів не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 17 цього ж Кодексу передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Також згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Оскаржуване свідоцтво про право колективної власності не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому спір у відповідній частині позовних вимог не носить публічно-правовий характер і не підлягає вирішенню у відповідності з Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

У зв'язку із цим рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі у частині позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності, яке видане військовій частині А-1576 на будівлю автозаправної станції, що розташована по вул. Житомирська, 2-а в с. Сінгурах Житомирського району Житомирської області підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування судами норм процесуального закону із закриттям у відповідній частині позову провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року в частині залишення без розгляду позовних вимог Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про скасування свідоцтва про право власності від 23 грудня 2003 року САА № 509164 на будівлю автозаправної станції, яке видане військовій частині А1576 Сінгурівською сільською радою Житомирського району Житомирської області, скасувати і провадження у цій частині позовних вимог закрити.

В іншій частині ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений 28 жовтня 2016 року.