Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Висоцької В.С.

Суддів: Кафідової О.В., Ступак О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі відділення публічного акціонерного товариства "Комерційного банку "Надра" Луганського регіонального управління до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі відділення публічного акціонерного товариства "Комерційного банку "Надра" Луганського регіонального управління на рішення апеляційного суду Луганської області від 30 січня 2014 року,-

У липні 2012 року позивач публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі ПАТ "КБ "Надра", банк) в особі відділення ПАТ "КБ "Надра" Луганське регіональне управління звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитними договорами у розмірі 3 969 552,71 грн. (еквівалент 496628,64 доларів США), шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що 5 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір строком до 5 листопада 2032 року про надання йому у тимчасове користування грошей у розмірі 153000 доларів США на проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ними у було укладено договір іпотеки, предметом якого був вказаний будинок, який належав ОСОБА_6 на праві власності. Нотаріусом накладена заборона на відчуження цього будинку до припинення або розірвання договору іпотеки.

24 січня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено кредитний договір строком до 24 січня 2033 року, згідно якого банк надав останній кредит у сумі 151 000 доларів США на проведення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. В забезпечення виконання вказаного договору між ними укладено, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_9 договір іпотеки, предметом якого була вищезазначена квартира, яка належала їй на праві власності і на яку цим же нотаріусом була накладена заборона на відчуження до припинення або розірвання договору іпотеки.

Не зважаючи на наявність заборгованості по кредитним договорам, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, від імені якої по довіреності діяв ОСОБА_6, 1 грудня 2008 року уклали з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна.

Посилаючись на зазначені обставини і вимоги Закону України "Про іпотеку" (898-15) , відповідно до яких у разі переходу права власності (права господарського володіння) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною і для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не була доведена інформація про обтяження майна іпотекою і особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця, а також має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором та у зв'язку з невиконанням позичальниками кредитних договорів, за якими станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитним договорам, шляхом звернення стягнення на вищезазначені будинок та квартиру.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 3 липня 2013 року рішення місцевого суду скасовано в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на заставлене майно та у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Звернуто стягнення з ОСОБА_5 на користь банку на заставлене майно, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований у АДРЕСА_2, що є предметом по договору іпотеки від 5 листопада 2007 року, і квартиру АДРЕСА_1, що є предметом за договором іпотеки від 24 січня 2008 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 20013 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 3 липня 2013 року скасовано з передачею справи до цього ж суду на новий розгляд.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 30 січня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна і його право власності набуто та зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто правомірно і підстав вважати, що іпотека є дійсною для ОСОБА_5 з підстав, передбачених ст. 23 Закону України "Про іпотеку" не має.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову з інших підстав апеляційний суд виходив з того, що розглянувши справу за позовом лише до відповідача ОСОБА_5, місцевий суд неправильно визначився із суб'єктним складом правовідносин, які виникли з кредитних договорів та із зобов'язання забезпеченого іпотекою. Позивач безпосередньо є стороною договору іпотеки, наявність якого за змістом абз. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 6 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" зумовлює перебування приналежного майна відповідачу під обтяженням (обмеження у розпорядженні) як джерела для задоволення вимог позивача, який виступає кредитором третіх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у кредитних правовідносинах. Питання про залучення вказаних осіб у якості відповідачів судом не вирішувалося.

Відмовляючи у задоволенні позову із зазначених підстав, суд апеляційної інстанції не вдавався до оцінки обґрунтованості позовних вимог з посиланням на те, що це може бути зроблено під час розгляду справи з належними відповідачами.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позов пред'явлений не до усіх належних відповідачів, суд апеляційної інстанції у повній мірі визначився із спірними правовідносинами, нормою закону, яка підлягає застосуванню до них та дав належну оцінку позовним вимогам банку до ОСОБА_5, заявленим у суді першої інстанції, а також врахував, що позивач позовні вимоги в ході розгляду справи не уточнював та не змінював.

Заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_5, як нового власника іпотечного майна, заборгованості по кредитним договорам, укладеним із третіми особами, шляхом звернення стягнення на заставлене майно не відповідають змісту правовідносин, які у даному випадку виникли між сторонами.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи апеляційним судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" відхилити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 30 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.