Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" (далі - ТОВ "Вердикт Фінанс") до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року,

У червні 2013 року ТОВ "Вердикт Фінанс" звернулося до суду із указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 1 588 913 грн 75 коп. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позову зазначало, що 23 листопада 2005 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 109, відповідно до умов якого останньому надавалися грошові кошти у розмірі 42 700 євро на строк з

23 листопада 2005 року по 22 листопада 2008 року зі сплатою 15% річних за користування кредитом. ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 квітня 2009 року було задоволено позов ВАТ "Сведбанк" в особі Чернівецького відділення ВАТ "Сведбанк", та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2005 року, яка виникла станом на 19 грудня 2008 року, в сумі 613 748 грн 10 коп. та в рахунок погашення боргу звернуто стягнення на предмет застави згідно договорів застави від 23 листопада 2005 року та від 19 січня 2006 року. З часу винесення вказаного рішення суду ОСОБА_3 продовжував не виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, рішення суду в добровільному та примусовому порядку також не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 2 лютого 2012 року склала 1 105 825 грн 79 коп., з яких: 449 478 грн 56 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 204 705 грн 28 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 451 641 грн 95 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту. 2 лютого 2012 року між ПАТ "Сведбанк", яке виступає правонаступником ВАТ "Сведбанк", яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "Вердикт Фінанс" укладено договір факторингу № 11, за умовами якого ПАТ "Сведбанк" відступив ТОВ "Вердикт Фінанс" свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах від боржників, а ТОВ "Вердикт Фінанс" набуло право на вимогу, яка належить ПАТ "Сведбанк" за відповідну плату, що становить ціну продажу у розмірі та порядку передбаченому договором. Таким чином, відповідно до умов вказаного кредитного договору первісний кредитор відступив на користь позивача право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 23 листопада 2005 року станом на 4 вересня 2013 року сума заборгованості за пенею в період з 4 вересня 2012 року по 4 вересня 2013 року становить 196 792 грн 84 коп. та сума заборгованості за відсотками за період з 20 грудня 2008 року по 4 вересня 2013 року становить 462 409 грн 40 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ОСОБА_3 також було нараховано 3 % річних від простроченої суми, розмір яких за період з 20 грудня 2008 по 4 вересня 2013 року становить 92 481 грн 88 коп. та заборгованість з урахуванням індексу інфляції за період з 20 грудня 2008 року по 4 вересня 2013 року в сумі 837 229 грн 63 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості станом на 4 вересня 2013 року становить 1 588 913 грн 75 коп.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 лютого 2014 року у задоволенні позову ТОВ "Вердикт Фінанс" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Вердикт Фінанс" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Вердикт Фінанс" 1 105 825 грн 79 коп. заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2005 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Вердикт Фінанс", суд першої інстанції виходив із того, що із відповідача вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2005 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 квітня 2009 року, яке набрало законної сили, однак з невідомих причин не виконано боржником.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Вердикт Фінанс", суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач з часу винесення рішення від 14 квітня 2009 року продовжував не виконувати умови договору та не погасив кредит, а тому станом на 2 лютого 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 105 825 грн 79 коп., з яких: 449 478 грн 56 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 204 705 грн 28 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 451 641 грн 95 коп. - пеня за прострочення зобов'язання. Позивач, отримавши статус нового кредитора за договором факторингу від 2 лютого 2012 року, має право вимоги за кредитним договором від 23 листопада 2005 року саме в такому розмірі.

Проте повністю погодитися із висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судами установлено, що 23 листопада 2005 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 109, відповідно до умов якого останньому надавалися грошові кошти у розмірі 42 700 євро на строк з

23 листопада 2005 року по 22 листопада 2008 року зі сплатою 15% річних за користування кредитом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 квітня 2009 року було задоволено позов ВАТ "Сведбанк" в особі Чернівецького відділення ВАТ "Сведбанк", та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2005 року, яка виникла станом на 19 грудня 2008 року, в сумі 613 748 грн 10 коп., з яких: 491 718 грн 42 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 54 416 грн 65 коп. - заборгованість за відсотками, 67 613 грн 03 коп. - пеня за порушення зобов'язань. В рахунок погашення боргу звернуто стягнення на предмети застави згідно договорів застави від 23 листопада 2005 року та від 19 січня 2006 року, а саме: на сідловий тягач марки МАN, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп-рефрижератор марки WABASH, 1997 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, які належали ОСОБА_3

Дані про те, що указане рішення зверталося ВАТ "Сведбанк" до виконання, в матеріалах справи відсутні (а. с. 31-32).

2 лютого 2012 року між ПАТ "Сведбанк", яке виступає правонаступником ВАТ "Сведбанк", яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "Вердикт Фінанс" укладено договір факторингу № 11, за умовами якого ПАТ "Сведбанк" відступив ТОВ "Вердикт Фінанс" свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах від боржників (у тому числі і ОСОБА_3 за договором кредиту від 23 листопада 2005 року), а ТОВ "Вердикт Фінанс" набуло право на вимогу, яка належить ПАТ "Сведбанк" за відповідну плату, що становить ціну продажу у розмірі та порядку передбаченому договором.

Положеннями ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення боржником зобов'язання.

У ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.

Убачається, що вимоги ВАТ "Сведбанк" до ОСОБА_3 в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 491 718 грн 42 коп., відсотків у розмірі 54 416 грн 65 коп. та пені в розмірі 67 613 грн 03 коп. вже розглядалися Шевченківським районним судом м. Чернівці.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року, незалежно від того, чи заявлено стороною про застосування строку позовної давності.

Тобто, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до роз'яснення, що міститься у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості, не встановив правової природи визначеного ним розміру заборгованості, із яких сум він складається та чи не відбудеться подвійного стягнення із ОСОБА_3 одних і тих самих сум за договором кредиту, не встановив та не навів у рішенні розрахунку розміру пені, яка підлягає стягненню у межах встановленого законом річного строку позовної давності.

Зокрема, із наданого позивачем уточненого розрахунку убачається, що ним було розраховано пеню у розмірі 196 792 грн 84 коп. за період з 4 вересня 2012 року по 4 вересня 2013 року виходячи із суми боргу станом на 2 лютого 2012 року у розмірі 654 183 грн 84 коп., тобто в межах річного строку позовної давності для такої вимоги (а. с. 25, 62). Однак суду необхідно дослідити, за який період позивачем нараховано пеню в розмірі 451 641 грн 95 коп. та чи підлягає вона стягненню, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України (а. с. 22).

Відповідно до абз. 2 п. 17, п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції не перевірив наявність права позивача на продовження нарахування процентів та штрафних санкцій, передбачених договором, строк дії якого закінчився 22 листопада 2008 року, та за яким вже було стягнуто заборгованість за тілом кредиту та відсотками, а також не досліджено, чи було звернуто до виконання рішення суду від 14 квітня 2009 року та чи було звернуто стягнення на заставне майно у рахунок погашення кредитної заборгованості в межах виконавчого провадження.

Крім того, слід звернути увагу суду на те, що ТОВ "Вердикт Фінанс" заявляв вимоги щодо стягнення із ОСОБА_3 3 % річних від простроченої суми боргу у суді першої інстанції, а тому вони у відповідності до ст. ст. 11, 303 ЦПК України повинні бути предметом розгляду і у суді апеляційної інстанції, і з приводу цих вимог має бути винесено рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.