Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Мартинюка В.І.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Наумчука М.І., Савченко В.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину майна, поділ спільного майна подружжя та виділ його в натурі, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ автомобіля, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 квітня 2014 року,

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частину майна, поділ спільного майна подружжя та виділ його в натурі.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем з жовтня 2004 року почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство. Під час спільного проживання ними за спільні кошти було придбано незавершений будівництвом будинок та земельну ділянку, що розташовані у АДРЕСА_1.

14 жовтня 2006 року вони зареєстрували шлюб, а 19 січня 2007 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірний будинок, а 07 травня 2010 року - державний акт на право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на те, що, спірне майно придбано за час спільного проживання та за спільні кошти здійсненна добудова жилого будинку, ОСОБА_1 просила позов задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому зазначив, що за час перебування із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі ними було придбано автомобіль марки "KIA SPORTTEGE 2.01", 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1., який просив у порядку поділу майна подружжя виділити його дружині, а з неї стягнути грошову компенсацію Ѕ частини його вартості в сумі 47 500 грн.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 лютого 2014 року первісний та зустрічний позови задоволено.

Визнано жилий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано земельну ділянку площею 0,0941 га, кадастровий № 0510600000:07:002:0105, розташовану у АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Здійснено поділ спільної сумісною власності подружжя.

Визнано за сторонами право власності за кожним на Ѕ частину земельної ділянки розташованої у АДРЕСА_1. Поділено в натурі вказану земельну ділянку відповідно до другого варіанту поділу, виділено у приватну власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки, позначеної на плані-схемі додатку до висновку експерта "ділянка 2", а у приватну власність ОСОБА_2 - земельну ділянку, позначену на схемі додатку до висновку експерта "ділянка 3".

Визнано за сторонами право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 по Ѕ частині за кожним. Поділено в натурі зазначене домоволодіння між сторонами за другим варіантом судової будівельно-технічної експертизи.

Виділено у приватну власність ОСОБА_1 49/100 частин вказаного будинку, вартістю 225 289 грн 64 коп.

Виділено ОСОБА_2 у приватну власність 51/100 частин будинку, вартістю 233 906 грн 36 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відступ від ідеальної частки будинку, у розмірі 4 308 грн 36 коп.

Для ізоляції окремих виділених частин спірного домоволодіння по другому варіанту поділу, зобов'язано сторони, з урахуванням Державних будівельних норм, виконати відповідні переобладнання. Роботи по ізоляції окремих квартир та приміщень кожна сторона проводить за власний рахунок. Кожну із виділених частин будинку сторони також повинні обладнати окремими системами електропостачання, газопостачання, водопостачання та опалення. Всі переобладнання та перепланування необхідно виконати з дозволу місцевих органів влади.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "KIA SPORTTEGE 2.01", 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1, вартістю 95 000 грн та виділено їй цей автомобіль у приватну власність. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача грошову компенсацію за його частку в автомобілі, у розмірі 47 500 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 квітня 2014 року, зазначене рішення міського суду в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 24/100 частину будинку АДРЕСА_1, вартістю 112 181 грн 61 коп.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 76/100 частин будинку АДРЕСА_1, вартістю 347 014 грн 39 коп.

Поділено в натурі між сторонами вказаний будинок за четвертим варіантом судової будівельно-технічної експертизи №626/627/628/629/13-21 від 29 листопада 2013 року.

Виділено у приватну власність ОСОБА_1 24/100 частин будинку, загальною площею 83, 0 кв. м.

Виділено ОСОБА_2 у приватну власність 76/100 частин будинку, загальною площею 221, 5 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на Користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відступ від ідеальної частки будинку в розмірі 4 270 грн 56 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено факту придбання спірного майна у період спільного проживання із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а відтак поділу підлягає лише частина жилого будинку, що була добудована з часу реєстрації шлюбу.

Однак, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

19 травня 2005 року ОСОБА_2 придбав незавершений будівництвом (53% готовності) жилий будинок АДРЕСА_1.

14 жовтня 2006 року сторони у справі зареєстрували шлюб. Однією сім'єю без реєстрації шлюбу останні проживати почали з 25 січня 2006 року.

19 січня 2007 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказаний жилий будинок, а 07 травня 2010 року - державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій розташовано спірний жилий будинок.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Так, статтею ст. 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) роз'яснено: під час застосування ст. 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст. ст. 3, 74 СК України).

За правилами ст. ст. 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у п. п. 23, 24 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Враховуючи вищевказані норми матеріального права, висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту придбання спірного нерухомого майна під час спільного проживання сторін, не узгоджується з матеріалами справи та наданими позивачем доказами. При цьому зазначаючи про наявність у відповідача особистих коштів на придбання жилого будинку, суд не навів на підтвердження цього жодного належного й допустимого доказу.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для поділу спільного майна відповідно до вимог ст. ст. 70, 71 СК України.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Натомість, у відповідності з вимогами ст. ст. 212- 214 ЦПК України, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, суд першої інстанції дійшов правильного по суті та обґрунтованого висновку про те, що саме після розірвання шлюбу відповідачем із ОСОБА_2 (колишньою дружиною) сторони розпочали спільно проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу й у вказаний період придбали незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1, будівництво якого завершили перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, а відтак вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін в якому є рівними.

Таким чином, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 квітня 2014 року скасувати, залишивши в силі рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 лютого 2014 року

Ухвала оскарженню не підлягає.