Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Іваненко Ю.Г., Касьяна О.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради про визначення місця проживання дитини,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 9 квітня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 01 жовтня 2012 року розірвано шлюб, укладений між ним та відповідачкою у справі. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З травня 2013 року дитина за власним бажанням проживає разом з батьком, за адресою: АДРЕСА_1, з матір'ю проживати відмовляється. Вважає, що проживання неповнолітньої доньки разом з батьком відповідає її інтересам та внутрішній волі. У зв'язку з цим, позивач просив визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем його проживання.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому посилається на те, що від шлюбу з позивачем мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб з ОСОБА_3 розірвано рішенням суду від 01 жовтня 2012 року. Вважає, що проживання неповнолітньої доньки разом з нею буде сприяти всебічному духовному і фізичному розвитку дитини. Просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 9 квітня 2014 року, позов задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_3

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком кого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дитина чітко висловила свою прихильність до батька та бажання проживати з ним і взяв цю обставину до уваги, як таку, що має істотне значення для вирішення спору.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Судами встановлено, що сторони по справі з 08 жовтня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 01 жовтня 2012 року був розірваний /а.с.14-15/.

Від шлюбу вони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.5/.

29 грудня 2012 року відповідачка за первісним позовом зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 /а.с.46/.

З травня 2013 року неповнолітня донька проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1, про що сторонами у справі не заперечується.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за адресою: АДРЕСА_1, де проживають ОСОБА_3 та його неповнолітня донька ОСОБА_5, квартира складається з трьох кімнат, з усіма вигодами, санітарно - гігієнічні умови задовільні, дитина має окрему добре облаштовану кімнату /а.с.7/.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за адресою: АДРЕСА_3, де проживає мати неповнолітньої ОСОБА_5, квартира складається з двох кімнат, добрі санітарно - гігієнічні умови, створені належні умови для виховання та розвитку дитини /а.с.48/.

Питання визначення місця проживання дитини врегульовано ст.ст. 160- 161 СК України.

Частиною 1 ст. 160 СК визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю..

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних, виходив із інтересів самої дитини та із того, що сторони у справі позитивно характеризуються, мають приблизно однаковий рівень доходу та рівні умови для забезпечення нормального розвитку дитини, проте не врахував малолітній стан дитини, яка окрім виховання потребує постійного догляду та піклування, а тому дитина відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини (995_384) не повинна бути розлучена із матір'ю.

Апеляційний суд, в порушення ст. 303 ЦПК України, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити .

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 9 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.