6-6243св14 Про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними правочинами - 23.07.2014 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з предмету іпотеки, зняття з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними правочинами за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року, -

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачів з предмету іпотеки без надання іншого житлового приміщення, зняти їх з реєстраційного обліку

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 19 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 59 тис. доларів США строком до 18 червня 2015 року зі сплатою 15 % річних. Вказував, що у поданій заяві ОСОБА_3 вказав, що кредит бажає отримати у валюті: доларах США, і у подальшому він отримав кредит у доларах США готівкою, що підтверджується його власноручною розпискою. У рахунок забезпечення виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів 19 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1, яка належить останній на праві власності. Вказував, що при укладенні іпотечного договору відповідачі не повідомили, що мають неповнолітню доньку. На день укладення договору іпотеки неповнолітня донька відповідачів у квартирі зареєстрована не була, а тому не мала права на предмет іпотеки - квартиру. Між банком та ОСОБА_3 25 березня 2009 року була підписана додаткова угода до кредитного договору, відповідно до якої було встановлено черговість погашення кредиту, а 31 серпня 2010 року підписана додаткова угода щодо зміни умов кредитного договору з метою зменшення фінансового навантаження в умовах кризових явищ, якою був змінений строк погашення заборгованості - до 18 червня 2020 року. Зазначав, що ОСОБА_3 не виконує мов укладеного кредитного договору та додаткових до нього угод. Відповідачам були направлені письмові вимоги про дострокове погашення грошових зобов'язань за кредитним договором. Однак, на вимоги банку відповідачі не реагують. У зв'язку з цим утворилась заборгованість, яка станом на 8 липня 2011 року складає 450 029 грн 68 коп.

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними правочинами, посилаючись на те, що ним дійсно 19 червня 2008 року було укладено з позивачем кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у сумі 59 тис. доларів США на споживчі потреби для розрахунку з іншими резидентами. Вказував, що отриманий кредит він одразу ж вимушений був конвертувати у гривню, внаслідок чого отримав 275 530 грн. Зазначав, що кредитний договір є незаконним, оскільки використання іноземної валюти в Україні, як засобу платежу, можливо тільки за умови, що банк має індивідуальну ліцензію Національного Банку України. Використання іноземної валюти, як засобу платежу, розрахунків з іншими резидентами України, є незаконним. З укладеним кредитним договором він був згодний та підписав його. Вказував, що у зв'язку з економічною кризою він не в змозі виконувати умови укладеного ним кредитного договору.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за іпотечним договором від 19 червня 2008 року у розмірі 450 029 грн 68 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, для задоволення грошових вимог публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 19 червня 2008 року у розмірі 450 029 грн 68 коп. шляхом проведення прилюдних торгів.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Дніпродзержинська без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Дніпродзержинська без надання іншого житлового приміщення та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив із того, що відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Оскільки ОСОБА_3, отримавши кредит, належним чином своїх зобов'язань з їх повернення та сплати відсотків не виконав, чим порушив умови кредитного договору, то вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, та виселення всіх осіб, що проживають у ній, підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з предмету іпотеки зі зняттям їх з реєстраційного обліку і відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що на порушення вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" банк за місяць до звернення з позовом в суд про виселення не направив відповідачам письмової вимоги про виселення, що є підставою вважати про передчасне звернення банку з такою вимогою.

Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Судами установлено, що 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_3було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 59 тис. доларів США строком до 18 червня 2015 року зі сплатою 15 % річних.

У рахунок забезпечення належного виконання ОСОБА_3 вищевказаного кредитного договору 19 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1.

Крім того, між банком та ОСОБА_3 25 березня 2009 року та 31 серпня 2010 року були підписані додаткові угоди до кредитного договору, за умовами яких було встановлено черговість погашення кредиту та змінений строк погашення заборгованості - до 18 червня 2020 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Як роз'яснено у п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як убачається з матеріалів справи 12 липня 2011 року банк направив відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 письмові вимоги про виселення з переданої в іпотеку квартири, які вони отримали особисто 18 липня 2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення їм цих вимог (а.с. 31, 32 - зворот), проте ці вимоги банку вони добровільно не виконали, а тому 29 липня 2011 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, для задоволення грошових вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував норми матеріального права, що їх регулюють, надав оцінку усім доказам, зібраним у справі, та дійшов вірного висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців. Такий висновок суду відповідає вимогам ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку".

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, не врахував, що відповідачі своєчасно отримали письмові вимоги банку про виселення, та дійшов невірного висновку про відсутність у позивача права на виселення відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки, що не відповідає матеріалам справи та вимогам ст. ст. 9, 109 ЖК України та ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку".