6-29255св13 Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 16.07.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія") про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 17 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 3 червня 2013 року,

У березні 2012 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 жовтня 2010 року на 91 км автодороги сполученням Знам'янка - Луганськ - Ізварине відповідач, керуючи автомобілем Ford Scorpio, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) дружині водія ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Автомобілю позивача спричинено механічні пошкодження, відновлювальна вартість яких згідно висновку експерта становить 48 060 грн 99 коп. Зазначена сума повинна бути виплачена ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія", у якій застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5, в межах ліміту відповідальності страховика за заподіяну шкоду (за мінусом франшизи) у розмірі 24 900 грн, однак позивачу виплачено лише 23 740 грн. Отже недоплачена сума складає 1 160 грн, яку позивач просив стягнути з ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" на його користь.

Крім того, з ОСОБА_5, якого вироком П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2011 року визнано винним у скоєнні ДТП, позивач просив стягнути різницю між фактичним розміром матеріальної шкоди та страховою виплатою у сумі 14 160 грн 99 коп., а також втрачений заробіток за період лікування у сумі 919 грн 19 коп., що складає різницю між середньомісячним заробітком та виплатою згідно листка непрацездатності. Також позивач зазначав, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 17 450 грн.

ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь втрату середньомісячного середнього заробітку за період лікування у розмірі 5 760 грн 32 коп., а також призначити їй щомісячні платежі у розмірі 330 грн на придбання ліків, посилаючись на те, що внаслідок отримання під час ДТП тілесних ушкоджень вона повинна вживати ліки протягом тривалого періоду часу, вартість яких на місяць становить близько 330 грн.

Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 17 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 3 червня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з пошкодженням автомобіля ВАЗ 21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - 14 160 грн, витрати, пов'язані з проведенням експертизи - 400 грн, витрати на доставку транспортного засобу до місця стоянки - 3 680 грн, втрату середнього заробітку за період лікування - 919 грн 19 коп., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, всього 29 160 грн 18 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 втрату середнього заробітку за період лікування у розмірі 5 760 грн 32 коп.

Стягнуто з ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з лікуванням - 96 грн, на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу - 1 160 грн, пеню за прострочення виплати страхового відшкодування - 193 грн 61 коп., на відшкодування моральної шкоди - 2 550 грн, а всього - 3 999 грн 61 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до нього відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначені судові рішення в частині стягнення шкоди з ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідача визнано винним у скоєнні ДТП, а тому позовні вимоги щодо стягнення з останнього матеріальної та моральної шкоди є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За змістом рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому повинні бути зазначені мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.

Судами установлено, що 20 жовтня 2010 року близько 11 год. 50 хв. на 91 кілометрі автодороги сполученням Знам'янка - Луганськ - Ізварине ОСОБА_5, керуючи автомобілем Ford Scorpio, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, порушивши Правила дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21150 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, у якому знаходилася пасажир ОСОБА_4 Внаслідок ДТП автомобілю позивача завдані механічні пошкодження, а ОСОБА_4 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Згідно з вироком П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2011 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та засуджено до 2 років обмеження волі з іспитовим строком 1 рік і 6 місяців.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу пошкодженням внаслідок ДТП транспортного засобу, становить 48 060 грн 99 коп.

На підставі страхового полісу серії ВЕ № 4979495 цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_5 застрахована у ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" з 13 липня 2010 року по 12 липня 2011 року.

ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" в межах ліміту відповідальності сплатило ОСОБА_3 23 740 грн на відшкодування шкоди, завданої позивачу у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу.

Згідно з вимогами ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_5 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки повістка про його виклик до суду була надіслана за невірною адресою (а.с. 44, 105).

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач надав апеляційному суду докази, які у зв'язку з поважними причинами не міг надати у суді першої інстанції, а саме: заяви на переказ коштів та квитанції про сплату ним на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у сумі 13 200 грн (а.с. 100-104).

Апеляційний суд зазначені докази не прийняв та не оцінив, мотиви їх відхилення в ухвалі не навів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у сумі 14 160 грн є передчасним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1195, ч. 1 ст. 1197, ст. 1198 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Розмір доходу фізичної особи - підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою - підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби. Розмір доходу, втраченого фізичною особою - підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов'язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю. Професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, встановленого режиму роботи та умов виробничого середовища. Параметрами оцінки є збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці.

На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

Вирішуючи спір про відшкодування втрати середнього заробітку за період лікування та стягуючи з відповідача на користь позивачів різницю між виплатами за листками непрацездатності та середнім заробітком, суд першої інстанції не взяв до уваги наведені норми матеріального права, не встановив в цій частині обставини справи та не врахував, що роботодавець провів позивачам оплату у зв'язку з тимчасовою утратою працездатності у повному розмірі заробітної плати (а.с. 14, 15).

Отже, суд першої інстанції, не встановивши в повному обсязі обставини справи, ухвалив передчасне рішення про задоволення позову в цій частині.

Апеляційний суд вищезазначених недоліків не усунув та, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов передчасного висновку щодо наявність підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втрати ними частини заробітної плати, у зв'язку з їх тимчасовою непрацездатністю, оскільки ці виплати не є страховими.

За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Вирішуючи справу, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги, не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення, не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.