Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Касьяна О.П., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представників Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни та Сукач Алли Анатоліївни на рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 березня 2014 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору від 24 листопада 2005 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_4 складають між банком і відповідачем договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий термін.

Посилаючись на те, що внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 41 691 грн 75 коп., яка складається з: 9574 грн 37 коп. - заборгованість за кредитом; 29 655 грн 87 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; штрафи: 500 грн - фіксована частина та 1961 грн 51 коп. - відсоткова складова, яку просив стягнути з ОСОБА_4

Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 06 лютого 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 41 691 грн 75 коп. заборгованості за кредитним договором від 24 листопада 2005 року та 416 грн 92 коп. сплаченого судового збору.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14 березня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі представники ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. і Сукач А.А. просять рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, виходив із того, що в зв'язку із порушенням відповідачем умов кредитного договору, утворилася заборгованість перед ПАТ КБ "ПриватБанк", яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь позивача; строк позовної давності не пропущено, оскільки строк дії кредитного договору продовжувався згідно із п. 9.12 договору.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки останній платіж відповідачем здійснено 12 серпня 2008 року і з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, то в зв'язку із зверненням до суду з вказаним позовом лише 06 листопада 2013 року, позивач втратив право вимоги на підставі ст. 257 ЦК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи встановлено, що 24 листопада 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Апеляційним судом залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, без з'ясування того, коли закінчилась дія картки, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.

Оскільки допущені апеляційним судом при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду апеляційної інстанції повинно бути скасоване, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представників Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни та Сукач Алли Анатоліївни задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.