6-17810св14 Про визнання незаконним розпорядження районної державної адміністрації та недійсним державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки до власності держави - 09.07.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним розпорядження Золотоніської районної державної адміністрації та недійсним державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки до власності держави, за касаційною скаргою заступника Дніпровського екологічного прокурора на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2014 року,

У червні 2012 року Кременчуцький міжрайонний екологічний прокурор звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України, посилаючись на те, що розпорядженням Золотоніської райдержадміністрації від 24 жовтня 2008 року № 547 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 - площею 1,21 га, ОСОБА_4 - площею 1,21 га та ОСОБА_3 - площею 1,3609 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту. Вказані земельні ділянки передані у власність зазначених відповідачів і на їх ім'я видано державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

Прокурор вважає, що вказане розпорядження прийнято з порушенням положень ст. ст. 88, 89 ВК України та ст. ст. 60, 61, 83, 84 ЗК України, оскільки спірні земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі Кременчуцького водосховища та відносяться до земель водного фонду, передача яких у власність громадянам заборонена, просив суд визнати його незаконним та скасувати, а також визнати недійсними видані відповідачам державні акти на право власності на земельні ділянки, а самі земельні ділянки повернути до державної власності в особі Золотоніської райдержадміністрації.

Ухвалою суду від 29 травня 2013 року позови прокурора до Золотоніської райдержадміністрації та ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження.

Оскільки згідно договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2008 року ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_6, який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 3.7809 га, останній був залучений до участі у справі в якості співвідповідача, то прокурор доповнив позовні вимоги та просив також визнати недійсним державний акт про право власності ОСОБА_6 на землю, скасувати його державну реєстрацію та зобов'язати ОСОБА_6 повернути спірну земельну ділянку до власності держави.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник Дніпровського екологічного прокурора, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не довів, що надана відповідачу земельна ділянка належить до прибережної захисної смуги чи розташована у 100-метровій зоні уздовж узрізу води.

З цими висновками судів погодитись не можна, оскільки такі не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що розпорядженням Золотоніської райдержадміністрації від 24 жовтня 2008 року за № 547 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1, 3609 га у приватну власність ОСОБА_3, площею 1,21 га у приватну власність ОСОБА_5, площею 1,21 га у приватну власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, за угіддями - пасовища, в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району (а. с. 7-10 т. 1).

Проекти землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок у приватну власність пройшли державну експертизу, що підтверджено висновком від 18 листопада 2008 року № 604.

Відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 були видані державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки, зареєстровані в управлінні Держкомзему у Золотоніському районі Черкаської області 18 листопада 2008 року (а. с. 13 т. 1, 47 т. 3)

Згідно договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2008 року, посвідчених нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 продали належні їм спірні земельні ділянки ОСОБА_6, який на підставі цих договорів отримав державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 3, 7809 га (а. с. 64-65, 66-67 т. 1, 80-83 т. 2, 92-95 т. 3)

Суди, посилаючись на ст. ст. 87, 88 ВК України, ст. 57 ЗК України, Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, прийнятий постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) , виходили з того, що оскільки у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили, що на момент прийняття Золотоніською райдержадміністрацією розпорядження про затвердження проектів землеустрою щодо передачі у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок не були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою навколо водойми, біля якої розташовані ці земельні ділянки, то відсутні підстави для задоволення вимог про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови у державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 3, ст. 4 ВК України, п. "а" ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ст. 60, ч. 1 ст. 84 ЗК України, у редакціях на час виникнення правовідносин, землі під водними об'єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (далі - Постанова № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року (z1470-04) (далі - Наказ № 434), розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. ст. 50- 54 Закону України "Про землеустрій"), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у разі відсутності землевпорядної документації (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 (486-96-п) з урахуванням конкретної ситуації (правова позиція згідно з постановою Верховного Суду України № 6-16цс14 від 21 травня 2014 року).

Проте суди, усупереч вищезазначеним норм матеріального права, не звернули уваги та не дослідили, подані позивачем листи управління містобудування та архітектури Черкаської обласної державної адміністрації № 831/01-01-29 від 25 жовтня 2013 року (а. с. 169 т. 3), державного управління охорони навколишнього природного середовища у Черкаській області № 2254/07 від 19 квітня 2013 року (а. с. 164 т. 3), акти перевірок від 27 березня 2012 року та від 04 травня 2012 року, складені у межах розслідування кримінальної справи (а. с. 11-12 т. 1), з яких вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам управління державного управління охорони навколишнього природного середовища у Черкаській області не погоджувався та спірні земельні ділянки частково входять до прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Крім того, з листа Дніпровської екологічної прокуратури від 13 березня 2014 року вбачається, що вироком Соснівського районного суд м. Черкаси від 13 березня 2013 року заступника начальника Черкаського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 367 КК України, який зловживаючи повноваженнями і службовим становищем, погодив та підписав висновок № 1510/11 від 13 жовтня 2008 року по відводу земельної ділянки в приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства площею 11,6209 га в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Золотоніського району, у якому містились неправдиві відомості, що оспорюванні земельні ділянки межують з каналом, у той час як зазначені земельні ділянки межують з Кременчуцьким водосховищем річки Дніпро та відносяться до земель водного фонду (а. с. 62 т. 4).

Таким чином суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.