Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_9, про визнання права власності в рівних частках на земельну ділянку; за позовом ОСОБА_9 до Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання права на завершення процедури приватизації та одержання акта про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду із указаним позовом, у якому просили визнати за ними право власності в рівних частках на земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1, на якій вони успадкували домоволодіння; визнати за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 0,08 га за цією ж адресою, на якій знаходиться її будівля. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що на підставі рішення виконавчого комітету Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 23 листопада 1993 року приватизовано земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, а саме: ОСОБА_11 - 0,25 га, ОСОБА_8 - 0,08 га та ОСОБА_12 - 0,25 га, однак після смерті останньої її син - ОСОБА_9 самочинно збільшує земельну ділянку за рахунок їхньої землі і намагається її приватизувати. Крім того, після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина на його майно, яке він заповів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і ними 13 жовтня 2009 року отримані свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння.

Посилаючись на те, що померлий ОСОБА_11 та ОСОБА_8 вчасно не отримали державного акту на землю і нотаріальна контора не може видати свідоцтва про право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться успадковане ними майно, просили задовольнити позов.

У січні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, у якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,4343 га по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що зазначеною земельною ділянкою, наданою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, їхня сім'я користується 1984 року. З 1993 року згідно погосподарських книг площа земельної ділянки є незмінною, а 21 серпня 2012 року ним було виготовлено кадастровий план даної земельної ділянки. Посилаючись на те, що в результаті дій сім'ї ОСОБА_8 та на підставі рішення Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 7 травня 2010 року у нього було вилучено земельну ділянку 0,0554 га та виділено її ОСОБА_6, а ОСОБА_8 було самовільно встановлено межу між їхніми господарствами, просив позов задовольнити.

Уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, зазначав, що на підставі рішення Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 23 листопада 1993 року ОСОБА_12 було виділено 0,6010 га землі для обслуговування індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства. За життя вона розпочала процес приватизації, однак державний акт на землю нею отримано не було. Посилаючись на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і тому успадкував право на завершення приватизації, яку покійна не завершила за життя, просив визнати за ним право на завершення процедури приватизації та одержання на його ім'я державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,4343 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_9 право на завершення процедури приватизації на його ім'я на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_2 - на 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на 0,1843 га для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 жовтня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали власниками житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_11

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2010 року ОСОБА_9 став власником житлового будинку АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_12

Земельні ділянки, на яких розміщені зазначені вище будинковолодіння сторін, хоча знаходяться на різних вулицях села, але межують городами.

Згідно записів у погосподарських книгах земельна ділянка ОСОБА_11 до 1993 року становила 0,33 га, а з 1993 року і до теперішнього часу становить 0,27 га; земельна ділянка ОСОБА_12 до 1993 року становила 0,38 га, а з 1993 року і до теперішнього часу становить 0,44 га.

Відповідно до акту обмірів земельних ділянок від 22 вересня 2009 року комісією сільської ради було встановлено, що площа земельної ділянки ОСОБА_11 становить 0,27 га, а площа земельної ділянки ОСОБА_12 становить 0,44 га. Комісією було встановлено, що в 1993 році проводилася інвентаризація земель сільської ради комісійно разом із землевпорядником сільської ради та в погосподарські книги було внесено зміни, які відповідають розмірам земельних ділянок на теперішній час.

Рішенням виконавчого комітету Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 23 листопада 1993 року № 206 за результатами розгляду заяв жителів с. Дубки було вирішено приватизувати земельні ділянки.

Рішенням Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 30 березня 2007 року передано у безоплатну приватну власність ОСОБА_11 земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 площею 0,33 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,08 га - для ведення селянського господарства та зобов'язано його виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами ( ст.ст. 125, 126 ЗК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спадкодавець ОСОБА_11 не набув у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не надала доказів про перебування у її користуванні спірної земельної ділянки, а наявні у погосподарських книгах відомості про користування нею земельною ділянкою площею 0,07 га з 1986 року не є підставою для визнання за нею в судовому порядку права власності на всю земельну ділянку, зазначену у позові.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_12 розпочала процедуру приватизації, однак не отримала державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка перебувала в її користуванні. На час прийняття виконавчим комітетом Далешівської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області рішення від 23 листопада 1993 року № 206 про приватизацію земельних ділянок громадян за господарством ОСОБА_12 рахувалася земельна ділянка площею 0,44 га, яка знаходилася в її користуванні, у тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,25 га.

ОСОБА_9 звернувся до сільської ради про надання йому дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,4343 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого селянського господарства, проте рішення прийнято не було.

Відповідно до абз. 2 п. 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Таким чином, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту на право власності на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_9 в частині визнання за ним права на завершення процедури приватизації на його ім'я, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за життя ОСОБА_12 була розпочата процедура приватизації відповідно до чинного законодавства, а органами місцевого самоврядування відмовлено ОСОБА_9 у завершенні процедури приватизації.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.