Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євграфової Є.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Світловодської міської ради, третя особа - акціонерний банк "Укргазбанк", про скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Світловодської міської ради, третя особа - акціонерний банк "Укргазбанк", про скасування розпорядження органу приватизації державного житлового фонду, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований з 18 грудня 2003 року до 20 листопада 2012 року. ОСОБА_1 зазначала, що їй відомо про те, що ОСОБА_2 був зареєстрований і проживав у даній квартирі, відносно чого вона не заперечувала. Докази незаконності реєстрації та проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 18 грудня 2003 року до 20 листопада 2012 року в матеріалах справи відсутні, як і відсутній відносно цього спір.

На день приватизації спірної квартири за даною адресою проживав і мав право на житло на момент введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) один ОСОБА_2, що підтверджується довідкою про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення. Зазначена довідка була надана до відділу приватизації й на день розгляду справи не спростована і не визнана недійсною.

ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження того, що вона проживала у спірній квартирі у 2012 році - на час приватизації квартири і мала право на участь у приватизацію.

ОСОБА_1 зазначала, що, оскільки була зареєстрована на час приватизації спірної квартири, тому її згода була обов'язковою для вирішення питання про приватизацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визнанням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що в 2003 році у спірній квартирі разом з нею був зареєстрований і ОСОБА_2, наприкінці 2012 року вона дізналась про те, що ОСОБА_2 приватизував квартиру, а потім продав.

Установлене свідчить про те, що на час реєстрації та вселення ОСОБА_2 до спірної квартири в 2003 році заперечень з боку ОСОБА_1 не виникало. Докази того, що на час приватизації спірної квартири (2012 рік) ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі або не проживала, але за нею зберігалося право на житло відповідно до чинного законодавства в матеріалах справи відсутні.

Суд, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов правильного висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що на час приватизації спірної квартири ОСОБА_1 в ній проживала. Довідка від 07 лютого 2013 року № 5, на яку посилалася позивач, не є належним доказом в частині проживання в спірній квартирі.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що зазначені судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.