Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого:Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Житлосервіс" Сарненської міської ради Рівненської області до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, за касаційною скаргою Комунального підприємства "Житлосервіс" Сарненської міської ради Рівненської області на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 05 грудня 2013 року,

У вересні 2013 року Комунальне підприємство "Житлосервіс" Сарненської міської ради Рівненської області (далі - КП "Житлосервіс") з урахуванням уточнених позовних вимог звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі протягом тривалого часу не сплачують надані позивачем послуги, зокрема, ОСОБА_6 не прийняв пропозицію про укладення договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1422 грн 76 коп., яку позивач просить стягнути з відповідачів.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 05 грудня 2013 року, у задоволенні позову КП "Житлосервіс" відмовлено.

У касаційній скарзі КП "Житлосервіс" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити по справі нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не проживає з 2005 року у квартирі АДРЕСА_1, а тому не є споживачем послуг, що надаються позивачем. Водночас, суд не може розмежувати вартість послуг, які має сплачувати ОСОБА_6 за надані послуги, оскільки доказів нарахування вартості наданих послуг по певним категоріям суду представником позивача, який не заперечує факт нарахування вартості деяких послуг, які не споживались відповідачем, надано не було.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 червня 2003 року належить 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідач протягом тривалого часу не сплачує надані позивачем послуги, не прийняв пропозицію щодо укладення договору про надання послуг з утримання будинків та споруд.

Факт надання споживачам, проживаючим у АДРЕСА_2 з боку позивача послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території підтверджуються копіями нарядів-завдань по проведенню поточних ремонтних робіт по вказаному за 2010- 2013 роки та графіками вивезення сміття за 2009-2012 роки.

Рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 23 червня 2010 року "Про встановлення тарифу та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій м. Сарни" (а.с. 19) та відповідно до додатку до вказаного рішення (а.с. 20), встановлений тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Крім того, в матеріалах справи міститься розмір квартирної плати та плати за утримання будинків споруд та прибудинкових територій (квартирної плати) для орендованих, викуплених, вбудованих і нежитлових приміщень по КП "Житлосервіс" (за 1 кв.м загальної площі в місяць з 01 січня 2013 року), складений КП "Житлосервіс" (а.с. 47).

Як вбачається із довідки, наданої КП "Житлосервіс" по особовому рахунку НОМЕР_1 відносно ОСОБА_6 заборгованість останнього за надані послуги за період з березня 2009 року до серпня 2013 року становить 1 422 грн 76 коп. (а.с. 22). Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року (1875-15) ) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. ЦК України (435-15) у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України (435-15) разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 (529-2009-п) убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3- 5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги. Постановою кабінету Міністрів від 12 липня 2005 року № 560 (560-2005-п) "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджено типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.

Відповідно до вимог ст. 360 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не звернув уваги на зазначені вище норми матеріального права та відмовив в задоволенні позову лише з формальних міркувань, зокрема, зауважив, що відповідач ОСОБА_6 послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій не отримував, оскільки проживає за іншою адресою, де володіє часткою квартири, у спірній квартирі не проживає та не зареєстрований, залишивши поза увагою, що обов'язок по оплаті за надані послуги перед особами, які надають такі послуги, її співвласник має нести незалежно від користування нею. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не перевірив належним чином та не з'ясував, чи дійсно поділені між співвласниками спірної квартири особові рахунки при оплаті житлово-комунальних послуг.

Дійшовши висновку про те, що відповідач ОСОБА_7 не отримує та не має наміру отримувати послуги, за користування якими позивачем нарахована заборгованість, суд першої інстанції зазначив, що підстави для визнання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій укладеним відсутні, залишивши поза увагою положення ст. ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в порушення ст. 303, 315 ЦПК України, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги відповідача, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до ОСОБА_7 не оскаржуються, а отже не є предметом касаційного перегляду.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення в частині позовних вимог заявлених до ОСОБА_7 не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлосервіс" Сарненської міської ради Рівненської області задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 05 грудня 2013 року в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.