Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 12 січня 2002 року між ним та відповідачем ОСОБА_7 зареєстровано шлюб. Під час шлюбу сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Subaru Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1. Просив суд визнати за кожним із подружжя по 1/2 частині спільного майна.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Поділене спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності та складається з квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки "Subaru Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Subaru Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Subaru Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час шлюбу було придбано спірне майно, а отже воно підлягає поділу з урахуванням рівності часток кожного з подружжя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірне майно є особистою власністю відповідача, оскільки на момент придбання спірної квартири відповідач у зареєстрованому шлюбі з позивачем не перебувала та зобов'язання за іпотечним договором відповідач виконувала особисто. Крім того, автомобіль також не може бути предметом поділу спільного майна подружжя, оскільки не доведено, що він був придбаний у період шлюбу між сторонами. Крім того, вказаний автомобіль був відчужений в січні 2013 року, а отже на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення відповідачу він не належав.

Проте повністю погодитися з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 січня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений шлюб (а.с. 15).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2006 року шлюб між подружжям розірвано (а.с. 12), про що ОСОБА_7 16 березня 2006 року відділом РАЦС Оболонського РУЮ м. Києва видано свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис № 200 (а.с. 11).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та увалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Анульовано актовий запис за № 200 від 16 березня 2006 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в Книзі реєстрації розірвання шлюбу відділом РАЦС Оболонського РУЮ м. Києва (а.с. 13-14).

21 березня 2006 року між АКБ "Аркада" та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір № 49320, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с.32-36).

18 грудня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру (а.с. 37).

З листа УДАІ ГУ МВС України в м. Києві № 10/8810в від 04 квітня 2013 року вбачається, що 12 червня 2012 року за ОСОБА_7 зареєстрований автомобіль марки "Subaru Tribeca", державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 82).

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено що, дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі побутового.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя" за № 11 від 21 грудня 2007 року (v0011700-07) (далі - Постанова), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

В пункті 30 Постанови роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, апеляційний суд вказаним фактичним обставинам та наведеним нормам матеріального права належної правової оцінки не надав, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав оцінки наявним у справі доказам, зауваживши, що спірна квартира відповідачем ОСОБА_7 була придбана після розірвання шлюбу з позивачем, а отже не є предметом поділу спільного майна подружжя, залишивши поза увагою, що актовий запис про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду анульований і шлюб вважаться таким, що не припинявся. Крім того, апеляційний суд приймаючи до уваги надані відповідачем докази її особистої сплати грошових коштів за іпотечним договором, не звернув уваги на доводи позивача про перерахування грошових коштів на таке погашення шляхом переказу через платіжні системи на ім'я відповідача та її сестри ОСОБА_8, не з'ясувавши належним чином чи мали місце такі обставини, не перевіривши за рахунок яких грошових коштів погашався іпотечний кредит на придбання спірної квартири.

Водночас, апеляційний суд, зауважуючи про неможливість поділу спільного майна подружжя у вигляді автомобіля з огляду на його відчуження, залишив поза увагою дані автоматизованої інформаційно-пошукової системи УДАІ м. Києва станом на 03 липня 2013 року за № 10/17564вх від 08 липня 2013 року (а.с. 138-139), які містять розбіжності із довідками ДАІ, наявними у справі, не з'ясувавши чи були використані кошти в разі відчуження автомобіля в інтересах сім'ї в розумінні положень ч. 4 ст. 65 СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив лише з формальних міркувань, взявши до уваги лише позицію відповідача, не врахувавши доводів позивача, при цьому залишивши поза увагою рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року щодо розірвання шлюбу між сторонами (а.с. 163), яким встановлено, що сторони не проживають однією сім'єю з 2004 року, що суперечить встановленим рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року (а.с. 13-14) обставинам, не усунувши наявних розбіжностей, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення даної справи.

За вказаних обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки в порушення вимог ст. 212- 215 ЦПК України, суд першої інстанції належним чином не з'ясував фактичних обставин справи, зокрема, дійшовши висновку про придбання сторонами під час шлюбу спірного майна у власність у вигляді автомобіля не звернув уваги на посилання відповідача на його відчуження, не з'ясував належним чином чи дійсно спірний автомобіль був відчужений та яким чином, піддавши критиці посилання відповідача про його відчуження в січні 2013 року без перевірки належними доказами, не перевірив період часу за який спірний автомобіль був придбаний та зареєстрований за відповідачем, оскільки в матеріалах справи наявні довідки ДАІ із зазначенням різних обставин. Суд першої інстанції, не врахував, що в разі відчуження одним із подружжя спірного майна чи використання його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі, не перевіривши належним чином його наявності, визнав за сторонами право власності на автомобіль відповідно до рівності часток.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції вказаних розбіжностей не усунув та не сприяв з'ясуванню зазначених обставин.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2013 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.