Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Станично-Луганського районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними правочинів,

за касаційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 25 грудня 2013 року,

ОСОБА_4 звернулась до ОСОБА_5 з вказаним позовом. Вказала, що знаходилась у шлюбі з відповідачем, який 18 січня 2012 року рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області було розірвано. Під час шлюбу ними придбано житловий будинок по АДРЕСА_1, магазин з літнім майданчиком по АДРЕСА_2 цього ж населеного пункту, легковий автомобіль GEELY, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідач без її згоди житловий будинок та магазин з літнім майданчиком подарував своїй матері ОСОБА_8

Із цих підстав просила задовольнити заявлені вимоги.

Під час розгляду справи позивач уточнила обставини, яким обґрунтовує позовні вимоги. Вказала, що спірні договори укладено 24 листопада 2011 року, тобто під час знаходження сторін у шлюбі, оскільки шлюб між ними розірвано судом тільки 18 січня 2012 року, нотаріус який укладав спірні договори, не переконався, чи є її письмова згода на відчуження майна, що укладання договорів не суперечить інтересам співвласника майна, а саме, позивача. Також, позивач зазначила, що нотаріусом порушені істотні умови під час укладення договорів: в них не зазначено розмір та кадастровий номер земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомості, тому просила суд визнати недійсними ці договори.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 листопада 2013 року позовні вимоги залишено без задоволення за необґрунтованістю.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 25 грудня 2013 року рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 25 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено через їх необґрунтованість.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4 просить рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 25 грудня 2013 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із заочного рішення Станично-Луганського району Луганської області від 25 серпня 2011 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яким було встановлено факт окремого проживання сторін з грудня 2006 року по 15 квітня 2010 року, і з цих підстав вважав спірне майно особистою власною ОСОБА_5

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що оскільки набувач спірного майна помер, а місцевий суд не залучив його правонаступників, то в позові необхідно відмовити саме з цих підстав.

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ст. 60, ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі СК України (2947-14) ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 13 ст. 65 цього ж Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 14 цього ж Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_5 та

ОСОБА_4, перебували у шлюбі. Заочним рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 25 серпня 2011 року шлюб між ними розірвано. Цим же рішенням було встановлено факт окремого проживання сторін з грудня 2006 року по 15 квітня 2010 року.

Разом з тим цим же судом встановлено, що вказане заочне рішення від 25 серпня 2011 року скасоване ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 24 листопада 2011 року.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 27 квітня 2011 року в порядку окремого провадження встановлено факт окремого проживання сторін із грудня 2006 року по 15 квітня 2010 року.

Місцевим судом також встановлено, що ОСОБА_8, набувач спірного майна за оскарженими угодами, померла.

Із справи вбачається, що спадкоємці набувача не залучені до участі у справі.

Встановивши такі обставини, місцевий суд не врахував правила

ч. 3 ст. 14 ЦПК України і не роз'яснив позивачці її право як особи, яка не брала участі у справі окремого провадження, на звернення до суду, та не залучив спадкоємців відповідачки ОСОБА_8 до участі у справі.

Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, апеляційний суд звернув увагу на вказані порушення норм процесуального права, але в межах своїх повноважень не міг їх усунути.

Оскільки місцевим судом при розгляді справи порушені норми процесуального права, які не можуть бути усунені судом апеляційної інстанції, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 06 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 25 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню на підлягає.