6-6610св14 Про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою - 09.04.2014 Прийняття

головуючого Макарчука М.А. суддів: Мазур Л.М., Писаної Т.О., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_7, Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, третя особа -Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 7/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 178,4 кв. м, попереднім власником яких був ОСОБА_10 Співвласниками іншої частини будинку є відповідачі у справі, які придбали свої частки у попередніх співвласників вказаного будинку ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 619 кв. м. Між попередніми співвласниками будинку: ОСОБА_10., ОСОБА_13, ОСОБА_12, був визначений порядок користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 у судовому порядку.

Згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі № 2-689 ОСОБА_11 надано в користування земельну ділянку С(S)-3 площею 201 кв. м, С(S)-4 площею 6 кв. м, ОСОБА_10 надано в користування земельну ділянку С(S)-1 площею 192 кв. м, С(S)-2 площею 45 кв.м, ОСОБА_12 надано в користування земельну ділянку С(S)-6 площею 30 кв. м, С(S)-7 площею 71 кв. м, С(S)-8 площею 21 кв. м. Земельні ділянки С(S)-8, С(S)-10, С(S)-11 залишені в загальному користуванні.

Таким чином, колишні співвласники вказаного будинку визначили порядок користування земельною ділянкою з ізольованими дворами.

З метою належного користування кожним співвласником своєю часткою будинку було встановлено паркан, який відокремлював частину будинку та двору.

Пізніше новими співвласниками - відповідачами у справі було самовільно перенесено паркан на тій частині земельної ділянки, яка була у користуванні попереднього співвласника ОСОБА_10 Попередній співвласник ОСОБА_10 неодноразово звертався з цього приводу до відповідачів з проханням повернути паркан на своє місце. В подальшому він, ставши співвласником, неодноразово пропонував відповідачу усунути перешкоди, так як вказаний паркан № 15, який знаходиться на лінії 3,63-2,0 (схемо-план 3), встановлений: на лінії 2,0 на 0,24 м в глибину його ділянки та на лінії 3,63 на 0,35 м в глибину його ділянки; та паркан № 14, який знаходиться на лінії 13,2, встановлений на 0,16 м в глибину його ділянки, за рахунок чого площа його земельної ділянки зменшилась.

У 2010 році відповідачі у справі знову порушили порядок користування земельною ділянкою і вже з іншої сторони ділянки позивача на межі, в порушення норм, встановлених ДБН-360-92 (п. 3.25), збудували без його дозволу гараж під літ. Р.

З цього приводу позивач звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, яке підтвердило, що збудований відповідачами гараж є самовільною забудовою. Усунути перешкоди добровільно, відновити межі земельної ділянки відповідачі не бажають.

Також, порушення порядку користування земельною ділянкою з боку відповідачів мають місце і по ломаній лінії 2,43 - 0,91 - 7,1 - 0,08. А саме, по лінії розділу будинку відповідачами при утепленні фасадної стіни була зайнята площа земельної ділянки позивача на товщину утеплення, тобто на 0,08 м. З цього приводу позивач звертався до відповідачів з пропозицією демонтувати теплоізоляційний матеріал з його ділянки, на що отримав відмову.

Крім того, земельна ділянка S-5 площею 4 кв. м біля прибудови літ.а повинна знаходитися в загальному користуванні ОСОБА_4 та відповідачів, а фактично - знаходиться в користуванні ОСОБА_4 Ця обставина має місце з вини відповідачів, так як свого часу, ще на момент винесення рішення від 21 грудня 1992 року, у попередніх власників ОСОБА_15 та ОСОБА_11 був свій особистий прохід зі своїх дворів на цю земельну ділянку. З часом відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прохід закрили, на його місці зробили прибудову літ. А-3. Замість проходу зробили вікно. В теперішній час відповідачі для користування вказаною ділянкою самовільно проникають у двір позивача, що порушує його права.

У липні 2012 року позивач звернувся до начальника управління Держкомзему у м. Запоріжжя з заявою про надання роз'яснення щодо можливості приватизації земельної ділянки, на що отримав відповідь, що для приватизації потрібна згода співвласників житлового будинку. Однак такої згоди співвласники не дають, оскільки існує спір про користування земельною ділянкою. Таким чином, позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, оскільки потрібна згода співвласників житлового будинку.

У результаті викладених обставин йому спричинено моральну шкоду, оскільки весь цей час, протягом якого порушуються його права користування земельною ділянкою, право на приватизацію земельної ділянки він постійно нервує, переживає, що негативно впливає на його моральний стан. Спричинену йому моральну шкоду він оцінює у 10 тис. грн.

Просив суд усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою; зобов'язати відповідачів відновити стан земельних ділянок шляхом перенесення паркану № 15, який знаходиться на лінії 3,63 - 2,0 (схемо-план 3), на лінію 5,63 (дод. 2), а саме, на лінії 2,0 паркан перенести на 0,24 м у глиб ділянки відповідачів та на лінії 3,63 паркан перенести на 0,35 м у глиб ділянки відповідачів; та паркан № 14, який знаходиться на лінії 13,2 перенести на 0,16 м у глиб ділянки відповідачів; зобов'язати відповідачів перенести самовільно побудований гараж літ. Р на 1 м. від межі, згідно з вимогами п. 3.25 ДБН 360-92; зобов'язати відповідачів відновити прохід зі свого двору на земельну ділянку S-5 площею 4 кв. м, що знаходиться у загальному користуванні; зобов'язати відповідачів демонтувати теплоізоляційний матеріал з фасадної стіни ділянки позивача по ломаній лінії 2,43 - 0,91 - 7,15 - 0,08, а саме, по лінії розділу будинку, звільнивши площу його земельної ділянки на товщину утеплення, тобто на 0,08 м; зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди в реалізації права на приватизацію земельної ділянки; стягнути з відповідачів завдану позивачу моральну шкоду у сумі 10 тис. грн; стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати, які складаються із витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи у сумі 3673 грн 27 коп., судового збору, витрат на адвоката, витрат на проведення кадастрової зйомки у сумі 600 грн.

У вересні 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_7, Запорізька міська рада, про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що у 2009-2010 роках ОСОБА_4 за допомогою свого сина ОСОБА_9 на земельній ділянці загального користування без їх згоди, а також без згоди власника та користувача земельної ділянки - Запорізької міської ради, без проекту, без отримання дозволу на здійснення будівельних робіт, самочинно зруйнував старий будинок, збудував новий, зробив із другого поверху балкон, який нависає на належний їм гараж, зробив фундамент під новий будинок, перекрив таким чином доступ для обслуговування будинку, належного позивачам за зустрічним позовом. У зв'язку з самочинним будівництвом стало неможливо використовувати за призначенням земельну ділянку, зайняту самочинно збудованими спорудами.

Просили суд усунути їм перешкоди, які створили відповідачі за зустрічним позовом, в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши відповідачів у місячний строк знести самочинно збудовані житловий будинок літ. Ф-2, підвал "пд" під житловий будинок літ. Ф-2, сходи до житлового будинку літ. Ф-2, козирок до житлового будинку ЛІТ. Ф-2, фундамент під житловий будинок літ. Ф-1, та зобов'язати не чинити перешкоди в доступі до стіни будинку літ. А довжиною 7,15 м для її обслуговування та до земельної ділянки загального користування літ. S-5 площею 4 кв. м. У разі відмови відповідачів знести вказане самочинне будівництво, здійснити його знесення за їх рахунок.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування, літ. S 5 площею 4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в доступі до земельної ділянки загального користування літ. S 5 площею 4 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів у місячний строк знести за їх рахунок самовільно збудовані житловий будинок літ. Ф-2, підвал "пд" під житловий будинок літ. Ф-2, сходи до житлового будинку літ. Ф-2, козирок до житлового будинку літ. Ф-2, фундамент під житловий будинок літ. Ф-1, про зобов'язання не чинити перешкоди в доступі до стіни будинку літ. А довжиною 7,15 м, в частині позовних вимог до ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 січня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення парканів № 14, 15 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення наступного змісту: позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1, відновивши стан суміжних земельних ділянок шляхом перенесення парканів № 14, 15 на лінію, встановлену рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року, згідно зі схемою-планом № 3, зелений колір (а. с. 146), перенести паркан № 15, який знаходиться на лінії 3,63 - 2,0 (схемо-план № 3), на лінію 5,63 (дод. 2), а саме, на лінії 2,0 паркан перенести на 0,24 м у глиб ділянки відповідачів та на лінії 3,63 паркан перенести на 0,35 м у глиб ділянки відповідачів; а паркан № 14, який знаходиться на лінії 13,2, перенести на 0,16 м в глиб ділянки відповідачів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішення питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду наявність обставин, якими обґрунтовував свої доводи щодо порушення відповідачами його прав, та прийшов до висновку про те, що без вирішення питання про узгодження меж земельної ділянки, узаконення надлишків землі, неможливо встановити, ким із користувачів порушено межі.

Такі висновки є правильними та відповідають матеріалам справи.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ухваливши в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 змінили порядок користування земельною ділянкою без згоди ОСОБА_4, шляхом встановлення межі за рахунок земельної ділянки, яка відповідно до рішення від 21 грудня 1992 року вже встановлена та нею користується ОСОБА_4, чим порушено його законні права, позбавляє його можливості належно користуватися своєю земельною ділянкою за цільовим призначенням, чим фактично здійснено ревізію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року, яким порядок користування вже встановлено.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 17 серпня 2008 року ОСОБА_4 є власником 7/20 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 178,4 кв. м, попереднім власником якого був ОСОБА_10 (а. с. 9, т.1).

Співвласниками іншої частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору міни від 28 жовтня 2002 року, укладеного з попереднім власником ОСОБА_11, по 41/100 частини кожен, є ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Зазначена частина житлового будинку розташована на земельній ділянці площею 523 кв. м (а. с. 40-41, т.1)

Згідно з договором купівлі-продажу частини житлового будинку, укладеного 16 листопада 2010 року, ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_12 6/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 178,4 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 619 кв. м ( а. с. 42, т. 1).

Договором від 28 квітня 2011 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визначено, що вказані вище 6/25 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 належать кожному з них на підставі спільної часткової власності по 6/50 частини кожному (а. с. 45, т.1).

Згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі № 2-689, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 було визначено порядок користування земельною ділянкою за 2-м варіантом схем-плану: виділено ОСОБА_11 в користування земельну ділянку S-3 площею 201 кв. м, S-4 площею 6 кв. м, ОСОБА_10 надано в користування земельну ділянку S-1 площею 192 кв. м, S-2 площею 45 кв. м; ОСОБА_12 надано в користування земельну ділянку S-6 площею 30 кв. м, S-7 площею 71 кв. м, S-8 площею 21 кв. м. (а. с. 55, т.1)

Земельна ділянка S-5 площею 4 кв. м виділена в загальне користування попереднім власникам ОСОБА_11 і ОСОБА_10

Земельні ділянки S-9, S-10, S-11 залишені в загальному користуванні.

Згідно зі ст. 14 ЦПК України 1963 року та ст. 14 чинного ЦПК (1618-15) України, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян, а також їх правонаступників, і підлягає виконанню на всій території України.

За змістом частини 2 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля, споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Пунктом 25 цієї ж Постанови роз'яснено, що суд сприяє сторонам у виконанні їх обов'язку подати свої докази.

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд відповідно до ст.ст. 143, 144 ЦПК України призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4, зазначав, що ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, було самовільно перенесено паркан на тій частині земельної ділянки, яка була у користуванні попереднього співвласника ОСОБА_10, за рішенням суду від 21 грудня 1992 року, чим було порушено його право, так як вказаний паркан № 15, який знаходиться на лінії 3,63-2,0 (схемо-план 3), встановлений: на лінії 2,0 на 0,24 м у глибину його ділянки та на лінії 3,63 на 0,35 м у глибину його ділянки; та паркан № 14, який знаходиться на лінії 13,2, встановлений на 0,16 м у глибину його ділянки, за рахунок чого площа його земельної ділянки зменшилась.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 травня 2013 року № 54 фактично площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 634 кв. м, надлишки земельної ділянки складають 111 м.

Фактичний порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, між співвласниками будинку такий:

ОСОБА_4 займає земельну ділянку S-1 площею 260 кв. м;

ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 займають земельну ділянку S-2 площею 37 кв. м, що не відповідає порядку користування земельною ділянкою, встановленому рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі № 2-699, а саме: конфігурація і розмір земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4, не відповідала конфігурації і розмірам земельної ділянки S-1, S-2, визначеної у користування рішенням суду від 21 грудня 1992 року у справі № 2-699 ОСОБА_10 Площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Запоріжжі за фактичним користуванням на 11 грудня 2012 року та 16 травня 2013 року складає 260 кв. м, площа, яка зазначена в рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року, складає 237 кв. м. Розміри ділянки змінились наступним чином: АДРЕСА_1 з 15,14 м на 15,90 м, по вул. Сумській з 15,85 м на 16,59 м, з боку співвласника ОСОБА_11 (ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6) з ломаної л

інії 9,6 м-0,35 м-3,63 м-2,0 м на ломану лінію 13,2 м - 0,24 м - 1,76 м - 2,43 м - 0,91 м, з лінії по розділу будинку літ. А на ломану лінію 7,15 м - 0,08 м, з лінії 2,0 м - 2,82 м на лінію 0,9 м - 5,63 м.

Земельна ділянка S-5 площею 4 кв. м, яка була виділена в загальне користування ОСОБА_10 та ОСОБА_11, знаходиться в користуванні ОСОБА_4

Між співвласниками будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 мають місце порушення порядку користування земельною ділянкою, встановленого рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі 2-699 за адресою: АДРЕСА_1, а саме: з боку співвласників ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 межа проходить по ломаній лінії 13,2 м - 0,24 м - 1,76 м, далі по ломаній лінії 2,43 м - 0,91 м - 7,15 м - 0,08 м - 0,9 м -5,63 м, а за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року, межа проходить по ломаній лінії 9,6 м - 0,35 м - 3,63 м - 2,0 м, далі по лінії розділу будинку літ. А, лінія 2,0 м - 2,82 м (додаток № 2); біля прибудови літ. А3 земельна ділянка площею 4 кв. м повинна знаходиться в загальному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 (схемо-план № 2 до висновку експерта), а за фактичним користуванням земельна ділянка знаходиться в користуванні ОСОБА_4 (додаток № 1 до висновку експерта).

Крім того, експертизою встановлено, що надлишки земельної ділянки існують, але встановити, чи впливає розміщення надлишків на порядок користування земельною ділянкою у відповідності до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі 2-699 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 неможливо, так як на зйомці КП "Градпроект" від 27 березня 2013 року зазначені розміри меж тільки земельної ділянки, яку займає ОСОБА_4, а саме: АДРЕСА_1 - 15,62 м, АДРЕСА_2-16,46 м, з боку співвласників ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 - ломана лінія 9,6 м - 0,35 м - 5,63 м, далі ломана лінія 2,43 м - 0,91 м - 13,42 м.

За схемою до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі № 2-699, межа земельної ділянки, яку займає ОСОБА_4 (після ОСОБА_10.), повинна бути АДРЕСА_1 - 12,32 м-2,82 м, АДРЕСА_2 -15,85 м.

На зйомці КП "Градпроект" розмір, земельної ділянки по вул. Сумській, та розмір земельної ділянки АДРЕСА_1 на частині земельної ділянки, яку займає ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, не вказаний, тобто встановити, чи впливає розміщення надлишків на порядок користування земельною ділянкою у відповідності до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року у справі № 2-699 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 неможливо.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки встановлено, що при наявності порушення зі сторони останнього, зокрема користування саме ним земельною ділянкою, яка повинна бути в загальному користуванні, не можна вважати, що відповідачами порушені його права щодо користування земельною ділянкою, оскільки згідно з висновком експертизи при наявності у сторін надлишків земельної ділянки не можливо встановити хто повинен користуватися земельною ділянкою, на якій розташовано паркан.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд при таких обставинах дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 з тих підстав, що сторони не заявляли вимог щодо розміру земельних ділянок, а поставили питання про усунення перешкод у користуванні ними, однак у частині земельної ділянки яку займають ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, розмір не вказаний тому встановити, чи впливає розміщення надлишків землі на порядок користування земельною ділянкою у відповідності до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 1992 року, неможливо.

Таким чином, висновки апеляційного суду не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, які сторони не заперечують, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.