Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року,

У серпні 2013 року Яцьківська сільська рада Васильківського району Київської області звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який 16 січня 2006 року склав заповіт на ім'я ОСОБА_3 на все своє майно.

Уточнивши позовні вимоги і посилаючись на те, що згідно даних Єдиного реєстру заповітів, від імені ОСОБА_6 наявна інформація лише про один заповіт, законно посвідчений Яцьківською сільською радою Васильківського району Київської області 18 січня 2006 року, а на підставі ст. 1254 ЦК України, кожний новий заповіт скасовує попередній. Позивач вказує на те, що ОСОБА_3, маніпулюючи фактами, намагається легалізувати свій заповіт, недійсний в силу положень ст. 1254 ЦК України, у зв'язку з чим, Яцьківська сільська рада Васильківського району Київської області є третьою особою в інших судових провадженнях щодо спадкового майна спадкодавця ОСОБА_6 При цьому указує на те, що ОСОБА_3 не визнає заповіту ОСОБА_6, складеного ним на все його майно під час проживання в с. Яцьки та посвідченого Яцьківською сільською радою Васильківського району Київської області. Також позивач посилається на чотири висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про підробку підпису ОСОБА_6 на оспореному заповіті від 16 січня 2006 року на ім'я ОСОБА_3

З урахуванням викладеного, Яцьківська сільська рада Васильківського району Київської області, вважаючи себе заінтересованою особою, яка посвідчила у встановленому законом порядку єдиний зареєстрований заповіт, складений ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_4, який не прийняв спадщину, і який оспорюєтся іншими особами, просила на підставі ст. ст. 1257, 1277 ЦК України визнати оспорений заповіт на ім'я ОСОБА_3, недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Яцьківська сільська рада Васильківського району Київської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що Яцьківська сільська рада Васильківського району Київської області не відноситься до кола заінтересованих осіб, передбачених ст. 1257 ЦК України, повноважених заявляти вимоги про визнання заповіту недійсним, вважаючи що складанням заповіту однією фізичною особою на користь іншої права позивача не порушуються, а тому обставини складання заповіту, його посвідчення доведенню в цій справі не підлягають.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який 16 січня 2006 року склав заповіт на ім'я ОСОБА_3 на все своє майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що згідно даних Єдиного реєстру заповітів, від імені ОСОБА_6 наявна інформація лише про один заповіт, посвідчений Яцьківською сільською радою Васильківського району Київської області 18 січня 2006 року, складений на ім'я ОСОБА_4 на все майно заповідача, а саме на квартиру АДРЕСА_1 і цей заповіт не визнається та оспорений в інших судових провадженнях, де позивач є третьою особою.

Крім того, є висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 6 жовтня 2006 року № 8736; від 16 лютого 2007 року № 1499; від 14 травня 2009 року № 271 про підробку підпису ОСОБА_6 на заповіті від 16 січня 2006 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

У ч. 1 ст. 1257 ЦК України зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 цієї статті ЦК України (435-15) , спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Проте суди на викладене уваги не звернули, у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову лише з підстав відсутності у позивача права вимоги та порушень його права складанням і посвідченням оспореного заповіту.

При цьому, обмежившись лише тим, що позивач є неналежним (помилково), по суті позов не розглянули.

Згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У порушення вимог зазначених норм закону, суди належним чином не перевірили відсутність спадкоємців за заповітом і за законом; не вирішили питання про залучення до участі у справі всіх заінтересованих осіб щодо спадкового майна ОСОБА_6, зокрема територіальну громаду Шевченківського району м. Києва, де знаходиться спадкове майно, не встановили останнє місце проживання спадкодавця, яке має юридичне значення для визначення місця відкриття спадщини; чи здійснював ОСОБА_4 дії щодо прийняття спадщини.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.