Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Мостової Г. І.,

Мартинюка В. І., Остапчука Д. О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5, прокуратура Солом'янського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилалась на те, що відповідач ухиляється від виховання та матеріального утримання дитини, яка хворіє на псоріаз та потребує постійного лікування.

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків стосовно виховання сина, не проявляє батьківської турботи, не цікавиться освітою, станом здоров'я, не турбується про його фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на його утримання не надає.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що останній не довів у суді обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог.

Із такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (п. п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) ).

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 30 січня 1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2008 року було розірвано.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю ОСОБА_3

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилався на те, що він від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється, його вини у недостатньому спілкуванні з сином немає, оскільки ОСОБА_3 налаштовує сина проти нього та перешкоджає спілкуванню з ним. У свою чергу, обґрунтовуючи підставність зустрічного позову, ОСОБА_4 посилався на те, що саме аморальна поведінка ОСОБА_3 та постійне її знущання над дитиною стало причиною захворювання сина.

У той же час, ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина, суд першої інстанції на порушення приписів ст. ст. 212- 214 ЦПК України не перевірив належним чином доводів та заперечень сторін, не з'ясував, чи ухиляється відповідач від виконання батьківських обов'язків, чи є це ухилення свідомим та умисним, чи є доведеним факт такого ухилення з урахуванням того, що дитина проживає разом із позивачем, не з'ясовано, з яких причин відповідач не може бачитися зі своїм сином. Також судом не мотивовано висновку про обрання крайнього заходу щодо відповідача у вигляді позбавлення батьківських прав, не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування по суті, з урахуванням того, що цей висновок зроблений лише на підставі поданих документів з боку позивача.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню сина факт стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини сплачує регулярно.

Цій обставині судом не дано належної оцінки.

Залишаючи рішення суду першої інстанцій у цій частині без змін, апеляційний суд на порушення приписів ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, доводів апеляційної скарги відповідача належним чином не перевірив, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують доводи відповідача, підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав обґрунтував не достатньо.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 безпідставні.

Оскільки допущені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.