6-54607св13 Про визнання права користування жилим приміщенням у гуртожитку, зобов'язання видати ордер - 09.04.2014 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом колективного підприємства "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Індустріальна районна у м. Дніпропетровську рада, комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", громадська організація "Народна", Індустріальний районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання ордеру недійсним, зняття з реєстраційного обліку, виселення з наданням іншого жилого приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до колективного підприємства "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро", треті особи: Індустріальна районна у м. Дніпропетровську рада, комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, Дніпропетровська міська рада, комунальне підприємство "Жилсервіс-5" Дніпропетровської міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням у гуртожитку, зобов'язання видати ордер

за касаційною скаргою колективного підприємства "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, -

У серпні 2013 року колективне підприємство "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро" (далі - КП "ДПБК "Дніпро") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним ордеру від 28 листопада 2011 року на зайняття приміщення АДРЕСА_1, зняття з реєстраційного обліку, виселення з наданням іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що ордер від 28 листопада 2011 року було підписано неуповноваженою на це особою - завідувачем гуртожитку, а не керівником підприємства. Приміщення АДРЕСА_1 є нежитловим те передано в оренду громадської організації "Народна" (далі - ГО "Народна") на підставі договору від 16 травня 2011 року. Сім'я ОСОБА_6 раніше займала кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2 у гуртожитку, тому підлягає виселенню із приміщення АДРЕСА_1 до кімнат НОМЕР_1, НОМЕР_2.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до КП "ДПБК "Дніпро" про визнання права користування жилим приміщенням АДРЕСА_1 у гуртожитку площею 106, 2 кв. м, зобов'язання видати ордер на це приміщення, мотивуючи вимоги тим, що указана площа надана її родині за спільним рішенням адміністрації КП "ДПБК "Дніпро" та будинкового комітету в гуртожитку від 14 вересня 2011 року. На підставі рішення 28 листопада 2011 року вона отримала ордер на зайняття кімнати АДРЕСА_1 у відповідності із вимогами ст. ст. 128, 129 ЖК України.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, у задоволенні позову КП "ДПБК "Дніпро" та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі КП "ДПБК "Дніпро", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у частині позову КП "ДПБК "Дніпро" із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначені вимоги закону судами враховані не повністю.

Відповідно до норм ст. ст. 128, 129 ЖК України, п. п. 9, 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 у зв'язку з перебуванням у трудових відносинах із КП "ДПБК "Дніпро" було виділено кімнату АДРЕСА_2 на підставі ордеру № 69 від 27 лютого 1995 року.

Відповідно до протоколу зібрання адміністрації КП "ДПБК "Дніпро" та будинкового комітету "Дніпро" від 3 жовтня 2011 року для проживання сім'ї ОСОБА_3 вирішено виділити житлову площу у кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку. На підставі указаного рішення 3 жовтня 2011 року ОСОБА_3 був виданий ордер на зайняття кімнати АДРЕСА_1 на сім'ю у складі 4 осіб (чоловік ОСОБА_4, син ОСОБА_5, син ОСОБА_6).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що гуртожиток АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду, під час приватизації не увійшов до статутного фонду КП "ДПБК "Дніпро", органом, який здійснює функції власника та управління гуртожитком є регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, тому позивач не є уповноваженою особою на звернення до суду із позовом про визнання ордеру недійсним, виселення мешканців до іншого приміщення.

Із такими висновками погодитися не можна.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 23 липня 1970 року № 490 виділено пивному заводу земельну ділянку площею 0, 52 га у кварталі "В-1" по вул. Осінній для будівництва гуртожитку (Т. 1, а. с. 67).

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 29 березня 1974 року № 191 § 2 затверджено акт державної комісії від 27 березня 1974 року про прийняття в експлуатацію 9-поверхового гуртожитку на 408 місць по вул. Осінній корисною площею 4 307 кв. м, жилою площею 2 574 кв. м, збудованого будівельним управлінням № 3 тресту "Дніпроміськбуд" для пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" об'єднання "Пивмінводи" (Т. 1, а. с. 66).

20 листопада 1990 року між виробничим об'єднанням пивобезалкогольної промисловості (орендодавець) та організацією орендарів пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" (орендар) було укладено договір оренди із правом викупу майна (Т. 2, а. с. 82-87).

Відповідно до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (2269-12) , Декретів Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 9-92 "Про додаткове регулювання орендних відносин" (9-92) та від 20 травня 1993 року № 57-93 (57-93) "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду" 5 жовтня 1994 року було укладено додаткову угоду до договору оренди на викуп організацією орендарів майна Дніпропетровського орендного пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" (Т. 2, а. с. 88-96).

У п. 2 додаткової угоди наведено перелік майна, яке підлягало викупу, зазначено, що вартість цілісного майнового комплексу складає 57 908 798 тис. крб, у тому числі вартість майна, яке належить орендареві складає 54 719 251 тис. крб, вартість майна, для якого орендодавцем встановлені пільги - 738 496 тис. крб. Об'єкти, які не підлягають викупу, відсутні. Вартість майна, яке підлягає приватизації, визначено у 2 909 778, 4 тис. крб. Безкоштовно орендареві передаються: будівля гуртожитку і пансіонат "Елочка" на Азовському морі. Загальна вартість цих об'єктів складає 738 496 тис. крб.

За актом передачі майна державного підприємства від 14 грудня 1994 року (Т. 2, а. с. 108) указані об'єкти: будівля адміністративно-побутова (гуртожиток) АДРЕСА_1 та пансіонат "Елочка" на Азовському морі вартістю 738 496 тис. крб. передано організації орендарів Дніпропетровського орендного пивобезалкогольного комбінату "Дніпро".

Указані гуртожиток та пансіонат включені до акта оцінки вартості майна орендного підприємства Дніпропетровського пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" від 27 липня 1994 року № 312/12 (Т. 2, а. с. 51, 52) за статтею "майно, для якого встановлені пільги" вартістю 738 496 тис. крб. (п. 17.2.). В акті зазначено про відсутність майна, яке входить до державного житлового фонду, та об'єктів, які не підлягають приватизації.

14 жовтня 1994 року між Фондом комунального майна Дніпропетровської обласної ради народних депутатів (продавець) та організацією орендарів Дніпропетровського орендного пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" було укладено договір купівлі-продажу державного майна Дніпропетровського пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" на суму 2 909 778, 4 тис. крб (Т. 2, а. с. 45-48).

За актом передачі від 14 грудня 1994 року (Т. 2, а. с. 49-50) передано придбані за договором купівлі-продажу об'єкти загальною вартістю 2 909 778, 4 тис. крб.

Судами при розгляді справи не дотримано встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Обставини щодо складу та порядку передачі майна організації орендарів Дніпропетровського орендного пивобезалкогольного комбінату "Дніпро" у 1994 році судами не встановлені.

Висновків щодо перевірки та відхилення доводів позивача про наявність двох актів передачі майна державного підприємства від 14 грудня 1994 року, за одним із яких передавалося майно, отримане безкоштовно, за іншим - об'єкти, придбані за договором купівлі-продажу, оскаржувані судові рішення не відображають.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, які підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів ( абзац 2 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Виходячи з викладеного та керуючись зазначеними нормами законодавства, на момент придбання КП "ДПБК "Дніпро" майна державного підприємства гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, що підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2012 року, яка прийнята за результатом перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, у справі № 6-25гс12, та в силу імперативних положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою.

Наведене свідчить про те, що висновок судів про відсутність у КП "ДПБК "Дніпро" права на заявлений позов ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та порушенні норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 212, 214, 215, 315 ЦПК України).

Крім того, встановивши те, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 грудня 2011 року № 1718 прийнято у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку АДРЕСА_1, зміни та доповнення до якого внесено рішенням від 13 листопада 2012 року № 1430, суди не звернули уваги на те, що указані рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради скасовані постановами Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2012 року та 13 лютого 2013 року (Т. 2, а. с. 117).

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, підстави для застосування положень ч. 3 ст. 335 ЦПК України відсутні, тому в неоскарженій частині судові рішення не переглядаються.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу колективного підприємства "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро" задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року у частині позовних вимог колективного підприємства "Дніпропетровський пивобезалкогольний комбінат "Дніпро" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання ордеру недійсним, зняття з реєстраційного обліку, виселення з наданням іншого жилого приміщення скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.