Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Журавель В.І., Євтушенко О.І.,

Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Градобанк" про повернення депозитного вкладу, за касаційною скаргою ліквідатора Акціонерного товариства "Градобанк" Львової Ірини Володимирівни на рішення Московського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2000 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року,

У березні 2000 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Акціонерного товариства "Градобанк" (далі - АТ "Градобанк") на свою користь депозитний вклад у розмірі 198 778 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 09 серпня 1996 року між ним та банківською установою укладено договір строкового банківського вкладу терміном на 1 рік під 65 % річних.

Оскільки після закінчення строку дії договору банк відмовився повертати указаний вклад та відсотки, просив задовольнити позов.

Рішенням Московського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2000 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ "Градобанк" на користь ОСОБА_3 239 605,53 грн.

У касаційній скарзі ліквідатор АТ "Градобанк", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 09 серпня 1996 року між АТ "Градобанк" та ОСОБА_3 (в подальшому згідно з свідоцтвом НОМЕР_1 змінив прізвище на ОСОБА_3) укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) у сумі 1 700 000 карбованців терміном до 09 серпня 1997 року під 65% річних.

28 жовтня 1986 року рішенням виконавчого комітету Московської районної Ради народних депутатів м. Києва № 547 ОСОБА_3 була призначена піклувальником ОСОБА_6 у зв'язку з визнанням останнього недієздатним.

Також установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 1997 року за позовом ОСОБА_3, матері позивача, до AT "Градобанк" в частині вимог про визнання недійсною депозитної угоди від 09 серпня 1996 року відмовлено, стягнуто з відповідача на користь позивачки 21 513 грн заборгованості за вказаним депозитним договором.

Крім того, рішенням Московського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2000 року з АТ "Градобанк" на користь ОСОБА_3 стягнуто суму за депозитним договором від 09 серпня 1996 року в розмірі 239 605 грн з урахуванням заборгованої суми за депозитом та заборгованих відсотків.

Задовольняючи позов та стягуючи з АТ "Градобанк" на користь ОСОБА_6 заборгованість за депозитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на сьогодні цей договір є чинним і спір щодо стягнення заборгованості за ним не вирішено.

З такими висновками погодитись не можна, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України відповідач не був належним чином повідомлений про день і час розгляду даної справи, справа розглянута судом першої інстанції без участі останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

У статтях 74- 76 ЦПК України врегульовано порядок вручення судових повісток.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, залишивши його без змін.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому розділом ІІІ цього Закону.

Згідно пп. 5, 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів банкрута, заявлені ним після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; вимоги кредиторів, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

З постанови господарського суду м.Києва від 18 липня 2013 року про визнання АТ "Градобанк" банкрутом, вбачається що у цій справі приймав участь ОСОБА_6, як кредитор АТ "Градобанк" за його зобов'язаннями за депозитним договором, й вимоги ОСОБА_6 в розмірі 28 050 грн були погашені (а.с. 45).

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув й залишив поза увагою той факт, що питання про стягнення коштів з боржника повинно вирішуватись у справі про банкрутство.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишено й рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 1997 року, яким визнано недійсним з 09 серпня 1996 року депозитний договір, укладений між АТ "Градобанк" та ОСОБА_6, й на користь ОСОБА_3, опікуна ОСОБА_6, стягнуто 21 513 грн в порядку реституції.

Тобто згідно з рішенням Шевченківського райсуду м. Києва від 20 травня 1997 року на час прийняття рішення суду першої інстанції та його перегляду судом апеляційної інстанції вимоги в інтересах ОСОБА_6 за недійсним депозитним договором вже задоволені, ОСОБА_3 визнана в судовому порядку кредитором AT "Градобанк" і з останнього на її користь вже стягнуто кошти в розмірі 21 513 грн.

За таких обставин, коли фактичні обставини належним чином не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ліквідатора акціонерного товариства "Градобанк" Львової Ірини Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2000 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.