6-49376св13 Про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного відкритого акціонерного товариства "Шахта "Надія" про стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою державного відкритого акціонерного товариства "Шахта "Надія" на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтувавши свої вимоги тим, що з 1972 року він працював у відповідача на шахті № 9 та був звільнений 23 листопада 1992 року за станом здоров'я.

Вказував, що у зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці у нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого позивач неодноразово звертався за медичною допомогою.

Також, ОСОБА_3 зазначав, що висновком МСЕК від 08 грудня 1992 року йому було встановлено третю групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності, а висновком МСЕК від 05 червня 2008 року йому було встановлено третю групу інвалідності та 60 % втрати працездатності безстроково.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з державного відкритого акціонерного товариства (далі - ДВАТ) "Шахта "Надія" на користь ОСОБА_3 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДВАТ "Шахта "Надія" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені та встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працював у шкідливих умовах праці з 1972 року до 1992 року на шахті

№9 "Великомостівській", яка реорганізована у ДВАТ "Шахта "Надія".

23 листопада 1992 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я.

Актом МСЕК № 1996 від 08 грудня 1992 року ОСОБА_3 було встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання та встановлено 50 % втрати працездатності.

Актом МСЕК № 2101 від 26 жовтня 1993 року позивачу підтверджено третю групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності і назначено дату переогляду на 26 жовтня 1994 року. Повторними оглядами від 25 жовтня 1994 року, 29 жовтня 1996 року, 17 вересня 1998 року та

27 вересня 2000 року йому встановлювали третю групу інвалідності по професійному захворюванню та 50 % втрати професійної працездатності, а 05 червня 2008 року встановлено 60 % втрати професійної працездатності безстроково.

Ухвалюючи рішення, суди прийшли до правильного висновку про те, що позивачу була завдана шкода здоров'ю внаслідок роботи останнього в шкідливих умовах праці на шахті № 9 "Великомостівській", протягом якої він втратив професійну працездатність та є інвалідом третьої групи. Вказані обставини призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим йому заподіяно моральну шкоду.

На час виникнення правовідносин підстави відшкодування моральної шкоди визначались п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконання ним трудових обов'язків, затв. Постановою КМУ від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) .

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України (2004 року) позовна давність також не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до вказаного, строки позовної давності не можуть застосовуватись до вимог про відшкодування моральної шкоди спричиненої пошкодженням здоров'я, як вимог щодо порушення особистих немайнових прав, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними в тому, що трирічний строк позовної давності не може бути застосований до вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки останні випливають з порушення особистих прав.

Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_3 про стягнення

моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно виходили з того, що відповідно до Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року (2694-12) і

п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (472-93-п) , власник підприємства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Також, суди правильно вказали, що статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Матеріалами справи підтверджується, що Актом МСЕК № 1996 від 08 грудня 1992 року ОСОБА_3 було вперше встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання та 50 % втрати працездатності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 1-1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" (2694-12) (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV (229-15) ), КЗпП України (322-08) , а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Однак, апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, дійшов передчасного висновку, що до спірних правовідносин не можна застосовувати законодавство, яке діяло на час первинного встановлення позивачу інвалідності та втрати працездатності.

Також, судами не було взято до уваги вимоги частини 2 п. 11 "Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", якою передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів зарплати, незалежно від інших будь - яких виплат.

Отже, стягуючи з ДВАТ "Шахта "Надія" на користь ОСОБА_3

10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, суди ніяких розрахунків в рішенні не навели, тому з висновків суду не вбачається, яким чином суд визначив розмір такого відшкодування і за який строк нараховувалась вказана сума.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.