Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Писаної Т.О., суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Маляренка А.В., Юровської Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_10, про визнання права власності, за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_10 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2013 року,

ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання права власності та просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_6, визнати право власності на 1/2 частину квартири за нею, а та по 1/6 частки за доньками у порядку спадкування за законом після їх померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька - ОСОБА_13.

У березні 2012 року до суду звернулись ОСОБА_8 і ОСОБА_9 із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вони є доньками померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13, звернулись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та просять визнати за ними право власності на спірну квартиру у порядку спадкування за законом та припинити відповідне право їхньої сестри від другого шлюбу сплативши їй компенсацію.

У березні 2012 року до суду надійшла позовна заява третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_10, в якій вона частково посилалася на вищевказані обставини зустрічного позову, крім того, зазначила, що перебувала з померлим у шлюбі з 02 вересня 1980 року, який було розірвано рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 12 червня 1995 року, на підставі чого видано свідоцтво про розірвання шлюбу й зроблено у книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу запис № 245 від 29 червня 1995 року. У подальшому рішення суду про розлучення було скасовано, справу ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 03 січня 1997 року залишено без розгляду, запис про розлучення анульовано. На підставі вказаного просила визнати спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частки цієї квартири. Інше спадкове майно у виді 1/2 частки спірної квартири у рівних частках повинно бути розподілено між спадкоємцями, а саме: дружиною - ОСОБА_10 та трьома доньками по 1/8 частці кожній.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2013 року, первісний позов ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_6, визнано право на 1/2 частину зазначеної квартири за ОСОБА_6, на 1/6 частину квартири за неповнолітньою ОСОБА_7 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/6 частину вказаної квартири. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_10 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_10, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

У поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими у процесі розгляду справи судами не порушені норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судові рішення цим вимогам у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 02 вересня 1980 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданим 15 грудня 1994 року ВРАЦС Ворошилоського РВК м. Донецька.

29 червня 1995 року було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 на підставі рішення Калінінського районного суду м. Донецька та оформлено свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, що підтверджується актовим записом про розірвання шлюбу № 245.

19 грудня 1995 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3, виданим 04 червня 1998 року Київським ВРАЦС м. Донецька та актовим записом про одруження № 984.

За протестом голови Донецького обласного суду (дата не зазначена) рішення Калінінського районного суду м. Донецька про розірвання шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 було скасовано.

Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 03 січня 1997 року цивільна справа за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_10 про розірвання шлюбу була залишена без розгляду.

20 травня 1996 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований у реєстрі за № 1700.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 17 квітня 2002 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 помер.

01 листопада 2006 року ОСОБА_6 звернулася із заявою в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до Четвертої Донецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

02 листопада 2006 року із аналогічними заявами до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_8

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 09 жовтня 2012 року анульовано актовий запис про розірвання шлюбу № 245 від 29 червня 1995 року.

Актовий запис про шлюб ОСОБА_13 та ОСОБА_10 було поновлено 22 листопада 2012 року на підставі вказаного заочного рішення.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_6 та визнаючи за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ця квартира була придбана померлим у період перебування його в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, шлюб недійсним не визнавався, а актовий запис про шлюб ОСОБА_13 та ОСОБА_10 було поновлено тільки 22 листопада 2012 року, тому вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а саме ОСОБА_13 та ОСОБА_6.

Однак, такого висновку суди дійшли передчасно.

Так, судами не взято до уваги заперечення ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та покази свідків, в тому числі і продавців квартири, про те, що фактично спірна квартира була придбана у 1993 році частково за грошові кошти та шляхом передачі у рахунок оплати належного першій жінці трактора з тих підстав, що сам договір купівлі-продажу не оспорювався та у судовому порядку недійсним не визнавався. Визнаючи за ОСОБА_6 право на 1/2 частини спірної квартири, суди виходили лише з тих підстав, що спірна квартира була придбана померлим у період перебування з нею у шлюбі.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа вільно, на власний розсуд, обирає способи участі у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до статей 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Так, судами встановлено, що померлий перебував у шлюбі спочатку із ОСОБА_10 з 02 вересня 1980 року, потім із ОСОБА_6 з 19 грудня 1995 року.

20 травня 1996 року спірна квартира була зареєстрована за померлим на підставі нотаріально-посвідченого договору. Обидві дружини звертаючись до суду з вимогами про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю заявляють про своє право на частину вказаної квартири. При цьому ОСОБА_6 обґрунтовує свої вимоги тим, що договір про купівлю-продаж спірної квартири був укладений померлим під час зареєстрованого з нею шлюбу.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, ОСОБА_10 фактично оспорює договір купівлі-продажу квартири у частині дати набуття права на квартиру, обґрунтовуючи свої вимоги виконанням зобов'язань в частині здійснення розрахунків за її продаж частково коштами, а частково передачею у рахунок оплати майна (трактора) у 1993 році та фактичного володіння квартирою з указаного часу по день розгляду справи у суді. Про існування спірної квартири ОСОБА_6 довідалась тільки у лютому 2011 року.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна, з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до ст. 224 ЦК України 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 128 ЦК України 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В порушення вимог статей 212- 215 ЦПК України суди не перевірили обставини щодо фактичного набуття спірної квартири померлим у 1993 році частково за рахунок належного першій дружині майна.

За таких обставин визнати рішення місцевого та апеляційного судів законними та обґрунтованими не можна, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.