6-1453св14 Про право на спадщину, зобов'язання повернути документи - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Михайлівсько-Рубежівської сільської ради про виділ у натурі часток житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельних ділянок, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Михайлівсько-Рубежівської сільської ради про зменшення частки у спадкуванні, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, зобов'язання повернути документи, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2013 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на те, що в добровільному порядку не може дійти згоди з відповідачем ОСОБА_4 щодо користування житловим будинком та земельними ділянками, право власності на які вони набули у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, та, уточнивши позовні вимоги, просила виділити їй Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_2, Ѕ частини земельної ділянки для ведення будівництва і обслуговування вказаного жилого будинку площею 0,1658 га, кадастровий номер 3222485201:0:014:0007, та Ѕ частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1268 га, кадастровий номер 3222485201:0:014:0007, відповідно до першого варіанта судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2013 року № 6620/12/4249/4250/13-43.

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на те, що ОСОБА_3 як дружина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя останнього ухилялася від надання йому допомоги, просив зменшити її обов'язкову частку у спадщині до 1/6 частини; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 02 червня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 на Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, реєстровий № 1-767, Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, реєстровий № 1-770 та 08 грудня 2009 року на Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_2, реєстровий № 3-2806; зобов'язати відповідачку повернути документи, які належали ОСОБА_5

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Проведено поділ спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у натурі відповідно до першого варіанта, визначеного висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2013 року № 6620/12/4249/4250/13-43.

Зобов'язано сторони здійснити переобладнання будинку відповідно до висновку експертизи в рівних частках.

Проведено розподіл земельних ділянок по АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5 671 грн різниці в ідеальних частках та 4 502 грн 40 коп. вартості проведеної експертизи.

Вирішено питання судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 та в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а його позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із рекомендацій, викладених у першому варіанті висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2013 року № 6620/12/4249/4250/13-43, при цьому, на думку суду, вирішення спору у такий спосіб найбільш враховуватиме інтереси сторін та не позбавляє кожного можливості належно користуватися своєю частиною будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивач у суді не довів обставин, на які він посилався як на обґрунтування своїх вимог.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками у рівних частинах житлового будинку АДРЕСА_2.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_3, посилаючись на приписи ст. 364 ЦК України, просила виділити у натурі належну їй Ѕ частини вказаного житлового будинку, земельної ділянки для ведення будівництва і обслуговування вказаного жилого будинку та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_4 посилався на те, він є спадкоємцем Ѕ частини спірного майна за заповітом свого рідного дядька ОСОБА_5, дружина якого - ОСОБА_3 за життя останнього ухилялася від надання йому допомоги. Посилаючись на приписи ст. 1241 ЦК України, просив задовольнити позов.

Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні виходити з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України, відповідно до яких виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку, він провадиться за наявності на це дозволу компетентного органу (ст. 152 ЖК України).

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках - висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про вартість та характер робіт, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Виходячи з того, що за змістом ст. 360 ЦК України кожний учасник спільної часткової власності повинен нести витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки, витрати на проведення робіт з перепланування і переобладнання будинку повинні розподілятися між співвласниками з урахуванням їх часток та обставин справи.

Крім того, у тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина приміщень, яка перевищує за розміром його частку, суд повинен вирішити питання про стягнення з нього відповідної грошової компенсації та зазначити в рішенні фактичні ідеальні частки в праві власності на будинок після його поділу.

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2013 року № 6620/12/4249/4250/13-43, у запропонованих експертом варіантах розподілу будинку та виділу відокремлених частин будинку із самостійним виходом (квартири) необхідно провести будівельні та ремонтно-будівельні роботи з влаштування перегородок, дверних прорізів та із закладання дверних прорізів між приміщеннями, з влаштування окремих систем інженерних мереж (електропостачання, газопостачання). Вартість цих робіт експертом не визначена.

У той же час відповідно до обраного судом першого варіанта розподілу жилого будинку мають місце відступи від ідеальних часток, проте суд, стягуючи з відповідача на користь позивача 5 671 грн 50 коп. компенсації у зв'язку зі зміною ідеальних часток у праві власності, не зазначив у рішенні фактичні ідеальні частки сторін у праві власності на будинок після його поділу.

Відповідно до п. 1.4.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) , переобладнання і перепланування житлових будинків, що призводить до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Ці обставини судом першої інстанції не досліджувались.

Будь-які мотиви з цього приводу в судових рішеннях відсутні.

Разом із тим з огляду на положення ст. ст. 379- 382 ЦК України щодо поняття житла переобладнання приміщення в ізольовані квартири, як правило, супроводжується необхідністю улаштування інженерних комунікацій, зокрема мереж газо-, електропостачання, водопостачання та водовідведення, і такі роботи проводяться за технічними умовами та проектами, розробленими спеціалізованими організаціями, та з додержанням відповідних норм і правил за погодженням компетентних органів.

На порушення зазначених вимог закону та на порушення приписів ст. ст. 212- 214 ЦПК України судом першої інстанції не вирішено питання про наявність технічної можливості улаштування необхідних інженерних комунікацій у запропонованих сторонам ізольованих приміщеннях, не визначено вартість робіт з їх улаштування з покладенням на сторін певних витрат і розподілу участі в переобладнанні будинку, не зазначено, які саме переобладнання слід зробити.

Залишаючи вказане рішення суду без змін, на порушення приписів ст. 303 ЦПК України на зазначене не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону, тому підстави для їх скасування у цій частині відсутні.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою доводів сторін та оцінкою наданих сторонами доказів, судами не з'ясовувались у повному обсязі, чим порушено норми процесуального права (ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2013 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.