Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права на спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом та за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення від права на спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом та за законом.
Свої вимоги мотивувала тим, що її покійний чоловік ОСОБА_7 у період з 1984 року до 2005 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5
Однак у 2000 році ОСОБА_5 залишила свого чоловіка, припинивши шлюбні відносини та виїхала на постійне місце проживання спочатку до Ізраїлю, а потім - до США.
Також позивачка вказувала, що в липні 2005 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва, а в грудні 2005 року між нею та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.
Крім того, ОСОБА_4 зазначала, що за життя ОСОБА_7 було складено заповіт на її ім'я, за яким останній заповів належне йому нерухоме майно згідно з переліком.
Проте, після складення заповіту ОСОБА_7 також було придбано майно, а саме: житловий будинок з прибудинковими територіями, що знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1, та автомобіль Chrysler 300 C, яке не увійшло до заповіту.
ОСОБА_4, посилаючись на те, що у березні 2012 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, однак через деякий час їй стало відомо, що з відповідною заявою до нотаріуса звернулася також і його колишня дружина ОСОБА_5, чим порушуються її права на отримання спадщини, уточнивши позовні вимоги, просила зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору виключити з числа спадкоємців ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, - ОСОБА_5; визнати майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення АДРЕСА_3; нежилі приміщення АДРЕСА_4; нежилі приміщення АДРЕСА_5, частку нерухомого майна, що розташована на земельній ділянці, яка складається з нежилих будівель: комплекс блок складів (літ. Д, Е, Ж) площею 1516,90 кв. м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1647,2 кв. м, гараж (літ. В) площею 34,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6, таким, що належало особисто ОСОБА_7 і визнати за нею право власності на вище перелічене нерухоме майно, а також визнати право власності на майно, що належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку ОСОБА_7, зокрема, житловий будинок з прибудинковими спорудами, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1, та автомобіль Chrysler 300 С, державний номерний знак НОМЕР_1, в порядку спадкування за законом.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року позов задоволено.
Зобов'язано І Київську державну нотаріальну контору виключити з числа спадкоємців ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення АДРЕСА_3; нежилі приміщення АДРЕСА_4; нежилі приміщення АДРЕСА_5; частку нерухомого майна, що розташована на земельній ділянці, яка складається з нежилих будівель: комплекс блок складів (літ. Д, Е, Ж) пл. 1516,90 кв. м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1647,2 кв. м, гараж (літ. В) площею 34,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6, таким, що належало особисто ОСОБА_7 Визнано за ОСОБА_4 право власності на вищевказане майно. Визнано за ОСОБА_4 право власності на майно, що належало на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку ОСОБА_7, а саме: житловий будинок з прибудинковими спорудами, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та автомобіль Chrysler 300 С, державний номерний знак НОМЕР_1, в порядку спадкування за законом. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, Головного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3219 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року рішення місцевого суду скасовано в частині виключення ОСОБА_5 з числа спадкоємців ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 31 серпня 1984 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали шлюб, який зареєстрований Краснодонським міським відділом ЗАГС, після укладення шлюбу чоловікові присвоєно прізвище ОСОБА_7.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва 27 липня 2005 року задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, про що 04 жовтня 2005 року зроблено актовий запис № 339 ВРАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві та видано свідоцтво про розірвання шлюбу.
07 грудня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.
05 листопада 2008 року ОСОБА_7 склав заповіт на ім'я позивачки, відповідно до якого, на випадок своєї смерті належну йому квартиру АДРЕСА_7; належну йому квартиру АДРЕСА_8; належне йому нежиле приміщення АДРЕСА_2; належне йому нежиле приміщення АДРЕСА_3; належні йому нежилі приміщення АДРЕСА_4; належні йому нежилі приміщення АДРЕСА_5; належну йому частку нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка складається з нежилих будівель: комплекс блок складів (літ. Д, Е, Ж) площею 1516,90 кв. м головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1647,2 кв. м гараж (літ. В) площею 34,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6; належні йому акції з дивідендами ЗАТ "Республіканський будинок взуття"; належну йому земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0400 га та садовий будинок, що розташовані в АДРЕСА_9, Садове товариство "Дніпровський-2"; гаражний бокс АДРЕСА_10 заповів ОСОБА_4, а у разі її смерті до відкриття спадщини, неприйняття нею спадщини, або відмови її від прийняття спадщини - ОСОБА_6, яка є донькою ОСОБА_4 від першого шлюбу.
Після складання заповіту та за час шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на ім'я чоловіка було придбано житловий будинок з прибудинковими спорудами, що розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1, а також автомобіль Chrysler 300 С, державний номерний знак НОМЕР_1.
Вище перелічене майно було набуто ОСОБА_7 у період з 2002 року по 2011 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер.
Задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_4 в порядку спадкування право власності на спірне нерухоме майно, місцевий суд, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі вимог ч. 6 ст. 57 та ч. 1 ст. 65 СК (такі ж положення щодо визначення статусу майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачені й ст. 23, ч. 2 ст. 28 КпШС України), ст. ст. 1222, 1223, 1261 ЦК України, обґрунтовано виходив із того, що із січня 2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 фактично припинений шлюб; після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належне йому майно, право на яке у позивачки як спадкоємиці останнього виникло на підставі заповіту, а також як дружини померлого - спадкоємиці першої черги за законом.
У зв'язку із цим, суди дійшли правильного висновку про те, що після смерті ОСОБА_7, відкрилася спадщина на нежиле йому за життя приміщення АДРЕСА_2; нежиле приміщення АДРЕСА_3; нежилі приміщення АДРЕСА_4; нежилі приміщення АДРЕСА_5; частку нерухомого майна, що розташована на земельній ділянці яка, складається з нежилих будівель: комплекс блок складів (літ. Д, Е, Ж) площею 1516,90 кв. м, головного виробничого комплексу (літ. Б) площею 1647,2 кв. м, гараж (літ. В) площею 34,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6, яке згідно із заповітом від 05 листопада 2008 року належить ОСОБА_4, а також на 1/2 частини житлового будинку з прибудинковими спорудами, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та 1/2 частини автомобіля Chrysler 300 С, державний номерний знак НОМЕР_1 (придбані під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 з ОСОБА_4 і на підставі ст. 60 СК України належали позивачці та її чоловікові на праві спільної сумісної власності), яка прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та обґрунтовано визнали за нею право власності на вищевказане майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виключення ОСОБА_5 з числа спадкоємців ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та відмовляючи ОСОБА_4 у позові в цій частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з вимогами про усунення ОСОБА_5 від права на спадкування позивачка не зверталася, а тому правових підстав для виключення її з числа спадкоємців немає.
Однак у частині скасування рішення місцевого суду з висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Статтею 1224 ЦК України визначено підстави та порядок усунення особи від права на спадкування.
Тобто, вищевказана норма визначає коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували передбачені норами ЦК України (435-15) підстави - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4, посилаючись на норми сімейного та спадкового законодавства (ст. 57 СК України, ст. 28 КпШС України, ст. ст. 1223, 1233, 1261 1268 ЦК України (435-15) ), просила зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору виключити з числа спадкоємців ОСОБА_7 - ОСОБА_5, зазначаючи, що остання не є і не може вважатися спадкоємицею ОСОБА_7, оскільки на час відкриття спадщини відповідачка не належала до кола осіб, які мають право на спадкування за законом, заповіт на ім'я ОСОБА_5 спадкодавцем складено не було, а спірне спадкове майно було нажите ОСОБА_7 під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з відповідачкою і після розірвання їх шлюбу за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2005 року, однак, звернувшись до нотаріальної контри із заявою про прийняття спадщини, не визнає її право власності на зазначене майно.
При цьому місцевий суд дав належну оцінку доводам позивачки і встановивши, що відповідачка після смерті ОСОБА_7 не набула права спадкування, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для віднесення ОСОБА_5 до кола спадкоємців ОСОБА_7
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про зобов'язання Першої Київської державної нотаріальної контори виключити з числа спадкоємців ОСОБА_7 - ОСОБА_5, не врахував, що вимога про усунення від права на спадкування з підстав та в порядку, передбаченому ст. 1224 ЦК України, стосується виключно спадкоємців за заповітом чи законом, закликаних до спадкування, які проте можуть бути усунуті від спадкування за рішенням суду за позовом заінтересованих осіб з вичерпних підстав, визначених ст. 1224 ЦК України.
З огляду на встановлені місцевим судом фактичні обставини ОСОБА_5 не є спадкоємцем ні за заповітом ні за законом, а тому її статус спадкоємця не може необґрунтовано підтверджуватися в нотаріальному порядку.
Таким чином, рішення апеляційного суду слід скасувати.
З огляду на викладене та відповідно до ч. 2 ст. 348 ЦПК України підлягає скасуванню й рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2013 року скасувати, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік