Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", про визнання права комунальної власності та витребування майна, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року

У липні 2012 року Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, витребувати від ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради (далі - КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради) нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року, позовні вимоги прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради задоволено. Визнано право комунальної власності Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Витребувано від ОСОБА_6 на користь КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково за наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірне майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), а тому наявні підстави для задоволення вимог щодо визнання майна таким, що належить територіальній громаді міста.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.

Судами встановлено, що нежиле приміщення АДРЕСА_1 введено в експлуатацію у 1957 році та перебувало на балансі територіальної КЖЕП "Південне", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

Дніпропетровська міська рада та її виконавчі органи, реалізуючи від імені територіальної громади міста повноваження власника такого комунального майна, в порядку положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) передали майно по АДРЕСА_1 в оренду, що підтверджується договором оренди комунального майна № 103-УКВ/08 від 01 квітня 2008 року, укладеного між управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ФОП ОСОБА_7 (а.с.44-45, 46).

З п. 1.1 даного договору вбачається, що спірне майно перебувало на балансі КЖЕП "Південне" на момент його передачі в оренду (а.с.44).

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 42/61 від 06 жовтня 2010 року (а.с.27-28) нежитлове приміщення загальною площею 99,0 кв. м, що розташовано у АДРЕСА_1 та належить до комунальної власності територіальної громади міста, передано балансу КЖЕП "Південне" на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, про що складено відповідний акт приймання-передачі та авізо № 144 (а.с. 31, 32-33).

Спірний об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 з 1991 року перебував в своїй обласній власності, а з 2003 року - у власності територіальної громади міста Дніпропетровська, тобто належав усім мешканцям відповідної адміністративно-територіальної одиниці як майнове надбання їхнього регіону.

У квітні 2010 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про визнання права власності на дане комунальне майно, за зустрічним позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 та тридцяти двох мешканців будинку по АДРЕСА_1 про визнання саме за нею права власності на це ж саме (комунальне) майно.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 16 липня 2010 року було задоволено зустрічні позовні вимоги та визнано приватну особу власником комунального об'єкта нерухомості (а.с.36-38).

На підставі цього рішення право власності на комунальне майно було зареєстроване за ОСОБА_7, про що свідчить інформаційна довідка КП ДМБТІ № 33499848 (а.с.12).

Разом з цим, судами встановлено, що 28 грудня 2010 року ОСОБА_7 подарувала дане приміщення ОСОБА_8 за договором дарування ВРД № 274591, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, який в свою чергу 27 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу № ВРП 355812, ВРП 355813, ВРП 358514 відчужив спірне майно на користь ОСОБА_6;

06 лютого 2012 року ОСОБА_6 зареєстрована власницею спірного нерухомого майна у реєстрі БТІ.

Звертаючись до суду прокурор вказував, що підставою позову про визнання власності є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

За змістом приведених норм законодавства щодо розмежування загальнодержавного майна (ст. 35 ЗУ "Про власність", Постанови КМУ № 311 від 05 листопада 1991 року (311-91-п) ) та прийнятих на їх виконання рішень обласної та міської рад, а також - фактом обліку спірного майна протягом усього часу на балансі комунальних підприємств та передачі такого майна одному з проміжних власників в оренду, позивач підтверджує факт належності нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади міста.

Крім того, необхідно зазначити, що підстави набуття права власності та момент набуття права власності визначаються відповідно до законодавства, чинного на момент, з яким позивач пов'язує виникнення у нього права власності.

Момент виникнення права власності починається з державною реєстрацією цього права відповідно до Цивільного Кодексу України (435-15) , що набув чинності з 2004 року; але діюча у попередній період стаття 128 Цивільного Кодексу Української РСР визначала загальне правило, за яким перехід права власності пов'язувався з моментом передачі речі. При цьому обов'язок власника зареєструвати право власності на нерухоме майно у період до 2004 року не впливав на існування статусу власника нерухомого майна та притаманних такому власнику правомочностей у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що спірне майно було передано у комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна, діюче на той час законодавство не визнавало обов'язковим проведення державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Під час вирішення спорів, пов'язаних з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, суди повинні мати на увазі, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлюючи документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 № 7/5 (z0157-02) .

Разом з тим, суди належним чином не перевірили доводи, які мають значення для правильного вирішення справи, та належним чином не з'ясували, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, прийшла до висновку, що судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.