6-45188св13 Про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування майнової та моральної шкоди, за зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною власністю - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування майнової та моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Орлівщинська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Орлівщинська сільська рада), приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, про визнання майна особистою приватною власністю за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2013 року,

У вересні 2004 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на те, що 15 квітня 2004 року він видав доручення на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважив його оформити необхідні документи та продати по ціні і на умовах на свій розсуд житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1. 28 квітня 2004 року ОСОБА_4, діючи від його імені, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, продав указаний будинок своїй дружині, ОСОБА_5 Позивач вважав, що ОСОБА_4 продав будинок в своїх інтересах, що суперечить ч. 3 ст. 238 ЦК України. У зв'язку з цим позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

У лютому 2007 року ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради, Орлівщинської сільської ради, третя особа - ОСОБА_8, посилаючись на те, що вона з 1972 року знаходиться у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_8 і за час спільного проживання вони спільними зусиллями та за спільні кошти почали будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, яке закінчили у 1987 році, однак правовстановлюючі документи на будинок не отримали. У квітні 2004 року до неї та ОСОБА_8 звернувся ОСОБА_4 з пропозицією продати будинок за 8 тис. доларів США, на що вони погодились за умови придбання їм іншого будинку для проживання та виплати їм різниці у вартості будинків. Вона з ОСОБА_8 переїхали у будинок АДРЕСА_2, але ОСОБА_4 не надав їм правовстановлюючих документів на цей будинок та гроші, які обіцяв, не виплатив.

1 квітня 2004 року Орлівщинською сільською радою було винесено рішення № 35, на підставі якого на ім'я ОСОБА_8 22 квітня 2004 року Орлівщинською сільською радою було видане свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1.

15 квітня 2004 року ОСОБА_8 видав доручення на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважив його оформити необхідні документи та продати по ціні і на умовах на свій розсуд житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1. 28 квітня 2004 року ОСОБА_4, діючи від його імені, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, продав вказаний будинок своїй дружині, ОСОБА_5

11 червня 2004 року рішенням Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_1 та видано державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_8 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знесли житловий будинок АДРЕСА_1, придбаний за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2004 року.

Позивачка зазначала, що рішення Орлівщинської сільської ради № 35 від 1 квітня 2004 року є незаконним, так як ОСОБА_8 не подавав до сільської ради жодної заяви про оформлення права власності на будинок, крім того, вказаний будинок є їх спільною сумісною власністю, відтак, оформлення права власності на цей будинок тільки на ОСОБА_8 відбулося без її згоди.

У зв'язку з цим позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради № 35 від 1 квітня 2004 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 22 квітня 2004 року, виданого Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_8 про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11 червня 2004 року в частині визнання за ОСОБА_5 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт про право приватної власності на вказану вище земельну ділянку, виданий ОСОБА_5; визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на її користь 21 600 грн на відшкодування майнової шкоди та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_8

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року цивільні справи за позовами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 об'єднані в одне провадження, правонаступником позивачів до участі у справі залучено їх спадкоємицю - ОСОБА_3

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_3 як на додаткову підставу для визнання договору купівлі-продажу будинку від 28 квітня 2004 року недійсним послалася на те, що ОСОБА_4 ввів в оману ОСОБА_8 та всупереч домовленості оформив будинок АДРЕСА_2 на свою дружину, ОСОБА_5 Крім того, позивачка просила суд залишити без розгляду позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради № 35 від 1 квітня 2004 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, виданий 22 квітня 2004 року на ім'я ОСОБА_8

У листопаді 2010 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов, у якому просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1. Вимоги мотивувала тим, що у квітні 2004 року вона домовилась із ОСОБА_8 про придбання вказаного вище будинку за 8 тис. доларів США, з яких 4 тис. доларів США вона мала йому сплатити, а решту коштів витратити на придбання на його ім'я іншого будинку. Оскільки на той момент у ОСОБА_8 не було паспорта громадянина України, він дав доручення на розпорядження його будинком ОСОБА_4, який 28 квітня 2004 року, діючи від його імені продав їй вказаний житловий будинок. Кошти в сумі 4 тис. доларів США вона передала ОСОБА_8, про що він написав розписку, та знайшла йому інший будинок по АДРЕСА_2, але у зв'язку з відсутністю у нього паспорту громадянина України, вона була вимушена оформити цей будинок на своє ім'я. Крім того, позивачка зазначала, що кошти, які вона витратила на придбання будинку по АДРЕСА_1, є її особистими коштами, які їй подарувала її мати ОСОБА_10, відтак, цей будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2004 року між ОСОБА_8, від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 Визнано незаконним та скасовано рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11 червня 2004 року в частині визнання за ОСОБА_5 права приватної власності на земельну ділянку, площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,2914 га, розташовану по АДРЕСА_1, виданий Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_5 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2013 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та право особистої приватної власності на земельну ділянку, площею 0,2914 га, розташовану за вказаною адресою. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 й задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_9, як на дату складання заповітів на ім'я ОСОБА_3, так і на день їх смерті не мали у власності спірного будинку, за їх життя договір купівлі-продажу будинку не був визнаний недійсним; при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_8 досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, довіреність від ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_4 не була скасована; оскільки кошти, за які був придбаний спірний будинок, були подаровані ОСОБА_5 її матір'ю, відтак вказане нерухоме майно є її особистою приватною власністю.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 15 квітня 2004 року ОСОБА_8 видав доручення на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважив його оформити необхідні документи та продати по ціні і на умовах на свій розсуд житловий будинок АДРЕСА_1.

22 квітня 2004 року Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_8 було видане свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Орлівщинської сільської ради від 1 квітня 2004 року № 35.

28 квітня 2004 року ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_8, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, продав вказаний будинок своїй дружині ОСОБА_5 На день укладення вищевказаного договору, ОСОБА_5 знаходилась у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 і він своєю заявою надавав згоду на придбання нею спірного будинку за рахунок їх спільних грошових коштів в сумі 11 684 грн.

11 червня 2004 року рішенням Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 та видано державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_8 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знесли житловий будинок АДРЕСА_1, придбаний за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла. За життя, 29 березня 2006 року, вона склала заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все що належатиме їй на день смерті, вона заповіла ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_8 За життя, 21 січня 2005 року, він склав заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все що належатиме йому на день смерті, він заповів ОСОБА_3

Після їх смерті ОСОБА_3 у встановлений законом строку звернулася до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

У ч. 1 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З метою захисту цивільних прав та інтересів особи, яку представляє представник, законом встановлена заборона укладення правочину представником відносно себе особисто.

Згідно зі ст. ст. 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наведеними нормами СК України (2947-14) закріплено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

26 квітня 2004 року та 25 травня 2004 року між ОСОБА_5 та її матір'ю ОСОБА_10 були укладені договори дарування 10 тис. доларів США та 20 тис. доларів США відповідно, які нотаріально не посвідчені.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У силу ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Визнаючи право особистої приватної власності ОСОБА_5 на спірний житловий будинок, апеляційний суд вказаних вимог закону не врахував. Матеріали справи не містять інших доказів, з врахуванням вимог ст. 57 СК України, на підтвердження того, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_5

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував що спірний договір купівлі-продажу житлового будинку укладений ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах своєї сім'ї, відтак, зміст вказаного правочину суперечить нормам ЦК України (435-15) (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Таким чином, апеляційному суду слід перевірити чи наявні підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. Посилання суду на ст. 230 ЦК України є помилковим, так як суд першої інстанції для вирішення спору застосував іншу норму матеріального права.

Крім того, рішення апеляційного суду у порушення вимог ст. 316 ЦПК України не містить жодних висновків щодо вимог позивачки про визнання недійсним рішення сільської ради від 11 червня 2004 року про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого на підставі вказаного рішення сільської ради.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.