6-44347св13 Про усунення від спадщини та визнання права власності на спадкове майно - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про усунення від спадщини та визнання права власності на спадкове майно, за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2013 року та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про усунення від спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її мати ОСОБА_6, яка заповіла позивачці все належне їй майно, де б воно не було та з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті та на що вона за законом матиме право. За життя її мати потребувала сторонньої допомоги, оскільки була інвалідом першої групи та часто перебувала на стаціонарному лікуванні. Зазначену допомогу вона отримувала лише від позивачки, оскільки відповідач, маючи змогу, не надавав своїй жінці допомогу. Після смерті матері вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено. Відмова було вмотивована тим, що за життя її мати не отримала свідоцтва про право власності на майно, яке за заповітом заповіла своїй дочці. Враховуючи викладене, позивачка просила усунути ОСОБА_4 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_6; визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті матері право власності на 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; на 1/2 частини присадибної ділянки, площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; на присадибну ділянку площею 0,3115 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП "Нове життя", розміром 2,7 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі; на грошові вклади з відповідними відсотками, компенсаційними виплатами та нарахуваннями, які знаходяться в Територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10026/0657 філії Головного управління у м. Києві та Київській області ПАТ "Ощадбанк України"; стягнути з ОСОБА_4 на її користь витрати на лікування ОСОБА_6 у розмірі 6 221 грн 14 коп., витрати на її поховання у розмірі 5 018 грн 75 коп. та на поминальний обід у розмірі 7 064 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати в розмірі 4 411 грн 50 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2013 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2013 року в частині відмови у визнанні права власності на спадкове майно, стягнення витрат та судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на наступне майно: 5/12 частини житлового будинку та надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; 5/12 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; 5/12 частини земельної ділянки площею 0,3115 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; 5/12 частини грошових вкладів, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, відкритих на ім'я ОСОБА_6 у Територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10026/0660 філії Головного управління у м. Києві та Київській області ПАТ "Державний ощадний банк України". Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП "Нове життя", розміром 2,7 га, засвідченої сертифікатом KB № 0096736. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати пов'язані з лікуванням та похованням, у розмірі 4 466 грн 09 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині усунення від права на спадкування ОСОБА_4 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6 - дружина відповідача ОСОБА_4 та мати позивачки ОСОБА_3

Відповідно до заповіту від 01 липня 2011 року ОСОБА_6 заповіла все своє майно дочці ОСОБА_3

До нотаріальної контори у визначений законом термін з заявою про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 фактично унеможливлювала надання ОСОБА_4 допомоги ОСОБА_6, коли та її потребувала, а тому ОСОБА_4 не може бути усунутий від права на спадкування за законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та на 1/2 частини присадибних земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,3115 га, що знаходяться за цією ж адресою, суд першої інстанції виходив з того, що власником цього майна є ОСОБА_4, та за життя ОСОБА_6 не отримала свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя, а тому її не можна вважати спадкодавцем цього майна.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності на земельну частку (пай) та щодо спадкування вкладів, які знаходяться на зберіганні в Державному ощадному банку України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 має на них право за заповітом, але за винятком обов'язкових часток ОСОБА_4, визначити які судом не було можливо в силу ст. 11 ЦПК України.

Стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 411 грн 50 коп., суд першої інстанції взяв за допустиме розподілити в рівних частинах витрати, які підтверджені накладними, чеками та квитанціями на загальну суму 8 823 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права власності на спадкове майно, апеляційний суд виходив з того, що померлій належали по 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, земельної ділянки площею 0,3115 га, житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 61,7 кв. м, вкладів на зберіганні у ТВБВ № 10026/0660 на рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, а тому за ОСОБА_3 повинно бути визнано право власності в порядку спадкування по 5/12 частини вищезазначеного майна, оскільки право на спадкування за законом згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, тому діти померлої та її чоловік мають право на спадкування за законом на 1/6 частини майна спадкодавця, оскільки відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер, непрацездатний, тому його обов'язкова частка у спадщині становить 1/2х1/6 = 1/12 частини спадкового майна спадкодавця.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що земельна частка (пай), що перебуває у колективній власності КСП "Нове життя", розміром 2,7 га є особистою власністю ОСОБА_6 відповідно до ст. 57 СК України, тому право власності на неї необхідно визнати за ОСОБА_3 як спадкоємицею за заповітом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат, пов'язаних з лікуванням та похованням, та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з лікуванням та похованням у розмірі 4 466 грн 09 коп., апеляційний суд виходив з того, що належним чином підтвердженими є витрати на ліки у розмірі 6 009 грн 19 коп., що відповідають періоду знаходження померлої на лікуванні, та витрати на поховання ОСОБА_6 у розмірі 2 923 грн, а витрати на поминальні обіди в сумі 7 064 грн не відносяться до витрат на поховання.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України (2947-14) не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Як вбачається з матеріалів справи, упродовж останнього року життя з 01 січня 2011 року ОСОБА_6, будучи інвалідом 1 групи і потребуючи постійного догляду як така, що перенесла три інсульти, проживала у своєї дочки - позивачки ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що ОСОБА_4 жодним чином не ухилявся від утримання дружини, з повагою і почуттям відносився до неї, а під час її хвороби, яка сталась, та коли вона перебувала у дочки, намагався з нею зустрітися, пропонував допомогу і фактично мав таку можливість, оскільки отримував пенсію, тому передавав кошти через ОСОБА_5 (сина), телефонував та спілкувався з нею, цікавився станом її здоров'я, проте ОСОБА_3 постійно перешкоджала побаченням його з дружиною.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст. 1261 ЦК України відповідач є спадкоємцем першої черги за законом та відповідно до ст. 1241 ЦК України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер та непрацездатний має право на обов'язкову частку у спадщині.

Судами встановлено, що 22 червня 1959 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Під час шлюбу ними було набуте майно, а саме: земельна ділянка площею 0,2500 га, яка розташована по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, державний акт серії ЯК № 217913, виданий на ім'я ОСОБА_4 04 жовтня 2011 року; земельна ділянка площею 0,3115 га, яка розташована по АДРЕСА_1 Київської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, державний акт серії ЯК № 217917, виданий на ім'я ОСОБА_4 04 жовтня 2011 року; житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 61,7 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 Київської області, свідоцтво про право власності видане на ім'я ОСОБА_4 09 квітня 2008 року на підставі рішення виконкому Малополовецької сільської ради від 19 грудня 2007 року № 12-4; ОСОБА_6 на підставі рішення Фастівської районної державної адміністрації від 02 грудня 1996 року було видано сертифікат серії КВ № 0096736 на право на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності КСП "Нове життя", розміром 2,7 га.

Відповідно до довідки Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10026/0657 філії Головного управління по м. Києву та Київській області AT "Ощадбанк" від 16 серпня 2013 року № 02/287, виданої на ім'я ОСОБА_6 є вклади на зберіганні у ТВБВ № 10026/0660 на рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 61 СК України (в редакції від 08 лютого 2011 року) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Отже, спільною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є земельна ділянка площею 0,2500 га, земельна ділянка площею 0,3115 га, житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 61,7 кв. м, вклади на зберіганні у ТВБВ № 10026/0660 на рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, а тому кожному з них належить по 1/2 частини зазначеного майна.

Відповідно до заповіту від 01 липня 2011 року ОСОБА_6 все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_3

За таких обставин суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що померлій належали по 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, земельної ділянки площею 0,3115 га, житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 61,7 кв. м, вкладів на зберіганні у ТВБВ № 10026/0660 на рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, дійшов правильного висновку про те, що за ОСОБА_3 повинно бути визнано право власності в порядку спадкування по 5/12 частини вищезазначеного майна, оскільки право на спадкування за законом згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, тому діти померлої та її чоловік мають право на спадкування за законом на 1/6 частини майна спадкодавця, оскільки відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонер, непрацездатний, тому його обов'язкова частка у спадщині становить 1/2х1/6 = 1/12 частини спадкового майна спадкодавця.

Також суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що земельна частка (пай), що перебуває у колективній власності КСП "Нове життя", розміром 2,7 га є особистою власністю ОСОБА_6 відповідно до ст. 57 СК України, тому право власності на неї необхідно визнати за ОСОБА_3 як спадкоємицею за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Вирішуючи спір в частині стягнення витрат, пов'язаних з лікуванням та похованням, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що належним чином підтвердженими є витрати на ліки у розмірі 6 009 грн 19 коп., що відповідають періоду знаходження померлої на лікуванні, та витрати на поховання ОСОБА_6 у розмірі 2 923 грн, а витрати на поминальні обіди в сумі 7 064 грн не відносяться до витрат на поховання.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 половини витрат, понесених ОСОБА_3 на лікування та поховання ОСОБА_6, що становить 4 466 грн 09 коп.

Також апеляційним судом відповідно до вимог ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України правильно визначено розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З урахуванням вказаних норм колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг та вважає, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.