Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.

Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Мазур Л.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до територіальної громади міста Макіївки в особі Макіївської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 6 вересня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року,-

У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт прийняття ОСОБА_7, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини у вигляді житлового будинку літера А-1, загальною площею 84,20 кв.м, у тому числі житловою площею - 45,60 кв.м, літньої кухні літера Б, сараю літера В, вбиральні літера Г, гаражу літера Д, огорожі №1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_8; визнати за ним право власності на спадщину за законом у вигляді вказаного домоволодіння, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_7

Позов мотивований тим, що у 1957 році рідному дідусі позивача - ОСОБА_8 для забудови індивідуального житлового будинку була надана у безстрокове користування земельна ділянка у розмірі 600 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці на протязі 1957-1960 років був побудований житловий будинок та господарські будівлі і споруди. Проведена заміна нумерації і присвоєно будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Спадщина, яка залишилася після його смерті була фактично прийнята ОСОБА_7 та ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті останнього спадщину прийняла ОСОБА_7 До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, право власності на спадкове майно не оформлялося. Мати позивача - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Єдиним спадкоємцем зазначеного нерухомого майна є позивач. Документом, який підтверджує право позивача на спірний будинок є договір про виділення земельної ділянки ОСОБА_8 під індивідуальне будівництво, разом з тим, на ньому відсутня відмітка про реєстрацію права власності. Свідоцтво про право власності на будинок не отримувалось, що унеможливлює оформити права спадкоємця на дане нерухоме майно. ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті батька та брата, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, а єдиним спадкоємцем після її смерті став ОСОБА_5, який протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не заявив про свою відмову від спадщини.

Позивач вказує на те, що факт неотримання спадкодавцем ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину не є підставою припинення права власності на спадщину, яка належить їй з часу відкриття. Надати правовстановлюючий документ на спадковий будинок не має можливості у зв'язку з його відсутністю, тому єдиним засобом захисту прав позивач вважає визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Оскільки, житловий будинок закінчено будівництвом до 1992 року, то позивач вважає, що документом, який засвідчує його відповідність вимогам законодавства, будівельним нормам, державним стандартам і правилам є технічний паспорт, складений 15 квітня 2013 року за результатами технічної інвентаризації.

Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 6 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Встановлено факт прийняття ОСОБА_7, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини у вигляді житлового будинку літера А-1, загальною площею 84, 20 кв.м, у тому числі житловою - 45,60 кв.м., літньої кухні літера Б, сараю літера В, вбиральні літера Г, гаражу літера Д, огорожі №1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_8 У задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на спадщину за законом у вигляді вказаного житлового будинку відмовлено.

Представник позивача, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у задоволенні позову, визнавши за позивачем право власності на спадкове майно. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання права власності позивача на спірний будинок в порядку спадкування виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 не був закінчений будівництвом і прийнятий в експлуатацію, як того вимагало чинне на час виникнення правовідносин законодавство, оскільки спадкодавець до компетентних органів виконавчої влади із заявою про прийняття домоволодіння в експлуатацію та реєстрацію за ним права власності не звертався. У спадкодавця не виникло право власності на спірне домоволодіння, тому право власності на домоволодіння не може переходити в порядку спадкування до спадкоємця ОСОБА_7 чи позивача ОСОБА_5

Суди не прийняли до уваги посилання позивача на технічний паспорт на спірне домоволодіння від 15 квітня 2013 року як на документ, що є підставою для встановлення права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, оскільки у даному випадку такий документ використовується для потреб державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яка можлива після прийняття такого об'єкту у встановленому порядку в експлуатацію.

Встановлюючи факт прийняття ОСОБА_7, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини після смерті ОСОБА_8 суди попередніх інстанцій виходили з того, що остання фактично вступила в управління і володіння майном, тому є такою, що прийняла спадщину.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (435-15) , згідно з якими цей ЦК (435-15) застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК (435-15) може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року (435-15) , а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР (1540-06) .

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив його державної реєстрації.

Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР (1540-06) , застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР (1540-06) про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (435-15) .

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, Законом України "Про власність" (697-12) , Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (533-12) , Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат" (3377-08) , постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 (105-85-п) "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (v45_5323-75) , Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Судами попередніх інстанцій не перевірені фактичні та правові підстави виникнення права власності на житловий будинок, який збудований до 1992 року та на який відсутні правовстановлюючі документи.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126 (v12_5241-99) , в якому, зокрема, роз'яснюється: по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449 (449-92-п) , якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

За умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватись самочинним, а є незавершеним.

В ході розгляду справи суди попередніх інстанцій не врахували зазначених положень, належним чином не визначилися із спірними правовідносинами та не встановили норму закону, яка діяла на момент їх виникнення і підлягала застосуванню.

Судами не враховано, що у даному випадку до правовідносин щодо спадкування слід застосовувати норму, яка діяла на час відкриття спадщини, а до правовідносин щодо набуття права власності на будинок - законодавство, яке було чинним на момент закінчення будівництва.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання права власності на спадкове майно суди помилково послалися на норми, які поширюються на правовідносини, що виникли після 2009 року, при цьому, не мотивували свою позицію щодо правильності застосування цих норм.

У спірних правовідносинах судам необхідно з`ясувати закон, який діяв на момент їх виникнення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки спірним правовідносинам та не визначилися з нормою закону, яка підлягає застосуванню.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій слід врахувати правові позиції викладені в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (v-753740-13) .

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 6 вересня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.