Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі суддів:

Макарчука М.А., Леванчука А.О., Писаної Т.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики,

за касаційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь заборгованість за першим договором позики від 29 вересня 2008 року у розмірі 200 455 доларів США основного боргу, 56 800 доларів США відсотків за користування позикою у розмірі облікової ставки Національного Банку України, 22 720 доларів США трьох відсотків річних від простроченої суми, 38 086, 45 доларів США інфляції за весь час прострочення, що разом становить 318 061 доларів США та 1 млн. грн. плати за користування позикою, встановленої договором, за другим договором позики від 30 квітня 2009 року сума основного боргу в розмірі 500 тис. доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики. Як визначено умовами розписки ОСОБА_5 отримав позику від ОСОБА_4 2 млн. грн. на строк з

01 жовтня 2008 року по 01 квітня 2009 року. Відповідач зобов'язувався повернути позивачу грошові кошти у сумі 3 млн. грн., тобто суму боргу та

1 млн. грн. за користування позикою у вказаний вище строк. Погашення позики відповідачем мало здійснюватись щомісячно рівними частками від чистого прибутку за результатами діяльності спільно інвестованого об'єкту, до повного погашення заборгованості (частки: 80 % - ОСОБА_4, 20 % - ОСОБА_5). Всі вказані вище умови першого договору позики були погодженні сторонами та викладені у розписці, яку власноруч підписав ОСОБА_5, вказавши дату її підписання - 29 вересня 2008 року.

Рішенням Святошинського районного суду Київської області від

14 березня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 листопада

2013 року, рішення районного суду скасовано, й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_4 250 455 доларів США основного боргу; відсотки за користування позикою у розмірі облікової ставки Національного Банку України в розмірі 55 889, 20 доларів США; 3 % річних від простроченої суми за період з 17 грудня 2009 року по 06 грудня 2012 року в сумі 22 355, 68 доларів США.; 1 млн. грн. плата за користування позикою відповідно до договору від 29 вересня 2008 року.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні решти позову - відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 335 цього ж Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України (435-15) договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049, 1050 цього ж Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами встановлено і не заперечується у касаційній скарзі, що 29 вересня 2008 року між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач у одержав і позивача у строкове користування 2 млн. грн. на строк з

01 жовтня 2008 року по 01 квітня 2009 року і на умовах, зазначених у розписці.

Судами також встановлено, що за період з 30 квітня 2009 року по 15 жовтня 2012 року відповідач повернув лише 99545 доларів США.

Встановивши такі обставини суди прийшли до правильного висновку про порушення відповідачем умов договору позики і обґрунтовано задовольнили заявлені вимоги.

Доводи касаційної скарги не спростовують судових висновків і зводяться до переоцінки доказів у справі, які досліджені судами з додержанням норм процесуального права.

Судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 332, 335, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах та за довіреністю ОСОБА_5 відхилити, рішення апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.