6-48998св13 Про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 22.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював у Київському професійному ліцеї будівництва і комунального господарства на посаді майстра виробничого навчання згідно з наказом № 1-к від 04 січня 2010 року. Починаючи з 05 січня 2010 року заробітна плата нараховувалась, але не виплачувалась протягом двох місяців, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з проханням розрахуватись, однак його заява була проігнорована та не взята до уваги.

01 червня 2010 року він повторно звернувся до відповідача з проханням добровільно розрахуватись з ним за відпрацьовані години, однак відповідачем було принижено його честь та гідність, попередивши його про звільнення у разі звернення до прокуратури.

Не погоджуючись із попередженнями і ставленням відповідача, він був змушений звернутись із заявою до прокуратури Святошинського району м. Києва щодо притягнення відповідача до кримінальної відповідальності.

Перевіркою прокуратури виявлено порушення з боку відповідача та зобов'язано провести розрахунок з позивачем.

З 05 по 16 липня 2010 року він за станом здоров'я перебував на лікуванні.

Згідно з графіком відпусток майстрів виробничого навчання він перебував у щорічній відпустці з 19 липня по 11 серпня 2010 року.

30 червня 2010 року він звернувся до відповідача з проханням надати йому відгули за відпрацьований час, на що отримав дозвіл лише на п'ять днів, починаючи з 06 липня 2010 року.

Відбувши відгули та щорічну відпустку, 19 серпня 2010 року він з'явився на своє робоче місце, однак йому повідомили, що його було звільнено.

Під час розмови з відповідачем, йому стало відомо, що його звільнили 02 липня 2010 року відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 40 КЗпП України.

Не отримавши трудової книжки та обхідного листа, а також розрахунку за лікарняний лист та щорічну відпустку, він 19 серпня 2010 року написав заяву відповідачу з проханням видати на руки наказ про його звільнення.

30 серпня 2010 року його ознайомили з вищезазначеним наказом і видали його копію.

З даним наказом він категорично не погоджується, а тому просив визнати наказ про його звільнення незаконним, скасувати та поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду. Розмір моральної шкоди він оцінює в 50 тис. грн., враховуючи ступінь вини відповідача.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді майстра виробничого навчання в Київському професійному ліцеї будівництва і комунального господарства з 02 липня 2010 року. Визнано незаконним наказ № 81-к від 02 липня 2010 року, виданий Київським професійним ліцеєм будівництва і комунального господарства в частині звільнення ОСОБА_3 з посади майстра виробничого навчання. Стягнуто з Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 044 грн. 50 коп. та 02 тис. грн. на рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасувати ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Установлено, що згідно з наказом № 1-к Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства, позивач 05 січня 2010 року був прийнятий на посаду майстра виробничого навчання до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства (а.с. 2935, т. 1 ).

Наказом Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 29 червня 2010 року № 244 про стан перевірки плануючої, облікової та звітної документації майстрів виробничого навчання, позивачу було оголошено догану за недоліки у веденні документації (а.с. 77, т. 1).

Наказом Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 01 липня 2010 року № 247 про проведення профорієнтаційної роботи. Позивачу за систематичне невиконання заходів по проведенню профорієнтаційної роботи по виконанню Державного плану набору учнів на 20102011 навчальний рік оголошено догану (а.с. 86, т. 1 ).

Наказом Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 02 липня 2010 року № 81-к позивача було звільнено з 02 липня 2010 року за п. 2, 3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 108, т. 1).

Відповідно до акта від 16 липня 2010 року позивачу 16 липня 2010 року за видатковим касовим ордером № 3 із каси ліцею була виплачена заробітна плата за один день липня та компенсація за невикористану відпустку при звільненні в сумі 620 грн. 48 коп. (а.с. 142, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року судом визнано мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо зміни підстав звільнення позивача, а саме, на п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наказом Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 30 травня 2011 року № 58-к, внесено зміни в п. 1 наказу від 02 липня 2010 року № 81-к та викладено в наступній редакції "звільнити майстра виробничого навчання ОСОБА_3 з 02 липня 2010 року за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України" (а.с. 105, т. 2).

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2011 року скасовано ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Наказом Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 21 вересня 2012 року № 95-к про внесення змін до наказу від 02 липня 2010 року № 81-к та скасування наказів, скасовано наказ Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства від 30 травня 2011 року № 58-к та звільнено позивача з 02 липня 2010 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 159, т. 2).

Згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з заходів стягнення: догана або звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 про поновлення його на роботі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України є незаконним, з огляду на те, що наказ про звільнення не містить вказівки про проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Однак не можна погодитися з висновком судів про вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення в указаній частині не відповідають.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник указує на те, що з серпня 2011 року по 09 липня 2013 року зазначена справа знаходилася в провадженні судді Святошинського районного суду м. Києва Лопатюк Н.Г. вже після скасування ухвали суду першої інстанції від 24 травня 2011 року про затвердження мирової угоди і лише 09 липня 2013 року було ухвалено рішення по даній справі. За весь період розгляду справи було призначено двадцять дев'ять судових засідань. Розгляд справи постійно відкладався у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача - Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства.

За ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Установлено, що у вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2011 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року скасовано з підстав порушення судом першої інстанції норм закону та прав позивача.

14 грудня 2011 року Святошинським районним судом м. Києва продовжено розгляд справи.

Вказуючи про те, що саме укладення сторонами мирової угоди та оскарження цієї ухвали в апеляційному порядку призвело до тривалого розгляду справи, а тому на користь позивача підлягає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що справа в суді розглядалася два роки і майже десять місяців з яких лише два місяці перебувала в апеляційному провадженні, оскільки 21 липня 2011 року справу вже було повернуто апеляційним судом до суду першої інстанції (а.с. 89) при цьому ухвалу суду першої інстанції було скасовано з підстав порушення судом норм закону та прав позивача при її постановленні.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (ст. 309 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без змін.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.