Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет", ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_3, Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" та ОСОБА_4 майнову шкоду в розмірі 1 185 грн та моральну шкоду, яку оцінив у 250 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04 жовтня 2002 року під час ремонтних робіт фасаду 10 корпусу Національного гірничого університету України він отримав невиліковну травму, після якої став інвалідом 2 групи.

Прокуратурою було порушено кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4, але постановою суду до останнього було застосовано амністію й справу закрито.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4, який працював головним інженером академії (нині університет) та був відповідальним за проведення будівельних робіт, зокрема, й по учбовому корпусу № 10, допустив порушення трудового законодавства та законодавства про охорону праці, просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" та ухвалено нове в цій частині, яким з Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" на користь ОСОБА_3 стягнуто майнову шкоду в розмірі 9 147 грн, моральну шкоду 20 000 грн та витрати на правову допомогу в сумі 30 грн.

В решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове в цій частині, яким збільшити її розмір до 200 000 грн, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У своїй касаційній скарзі Державний вищий навчальний заклад "Національний гірничий університет" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 10 січня 2013 року, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 (v0011700-76) "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 жовтня 2002 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_5 виконували будівельні роботи учбового корпусу №10 Національної гірничої академії (нині Національний гірничий університет) по пр. К. Маркса,19 у м. Дніпропетровську на висоті 15 м із застосуванням дерев'яної люльки кустарного виготовлення без засобів індивідуального захисту.

Відповідальним за проведення робіт, зокрема й по учбовому корпусу № 10, був головний інженер ОСОБА_4

При виконанні робіт зруйнувалась люлька, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_5 впали із зазначеної висоти, в результаті чого останній загинув, а позивач отримав травму, після якої став інвалідом 2 групи.

Прокуратурою Жовтневого району м. Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за фактом смерті ОСОБА_5 та травмування позивача відносно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 272 КК України.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року ОСОБА_4 звільнений від відповідальності на підставі Закону України "Про амністію" і кримінальну справу закрито.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, хоча й працював у гірничій академії (нині ДВНЗ "Національний гірничий університет"), але на момент травмування позивача ніякого відношення до будівництва та ремонту учбового корпусу № 10 Національної гірничої академії України не мав, оскільки такі роботи в 2002 році виконувало АТ "Ремстройтрест".

Крім того, суд вважав, що відсутні й підстави для задоволення позову в частині вимог до ДВНЗ "Національний гірничий університет", оскільки ОСОБА_3 не перебував з ним у трудових відносинах, не працював там і не мав допуску до робіт у цьому закладі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи на користь позивача майнову й моральну шкоду з ДВНЗ "Національний гірничий університет", апеляційний суд, виходячи з положень ст.ст. 440, 440-1, 441 ЦК України (в редакції 1963), вважав, що саме вказаний заклад є відповідальним за неправомірні дії свого працівника ОСОБА_4 тому він повинен нести витрати, понесені позивачем на лікування.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, конституційне право на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, дозволяє заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що позивач виконував роботи в межах підрядного договору №70 від січня 2002 року, укладеного між Національною гірничою академією (нині Національний гірничий університет) та АТ "Ремстройтрест", згідно з яким останній, як підрядник, зобов'язувався в строк з січня 2002 року до грудня 2002 року виконати будівельні роботи з будівництва учбово-дослідного корпусу Національної гірничої академії України, а університет - надати проектно-кошторисну документацію, прийняти від підрядника виконану роботу та здійснити її оплату.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Втім, вирішуючи спір, суд у порушення ст. 10 ЦПК України не встановив, хто був роботодавцем позивача і на якій підставі він виконував роботи підвищеної небезпеки.

З урахуванням норм ст. 21 Закону України "Про охорону праці", згідно з якою роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, суд не перевірив, чи отримувався такий дозвіл і ким.

Крім того, враховуючи те, що позивач виконував роботи в межах підрядного договору, укладеного між Національною гірничою академією та АТ "Ремстройтрест", суду слід було обговорити питання про залучення останнього до участі в справі.

Ухвалюючи нове рішення й дійшовши висновку про вину гірничого університету, апеляційний суд, у свою чергу, послався на договір № 70, укладений між Національною гірничою академією України та AT "Ремстройтрест" у січні 2002 року.

При цьому проігнорував вимоги ст. 64 ЦПК України, якою визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати додання оригіналу.

Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Незважаючи на зазначені вище вимоги процесуального закону, суд оригінал вказаного документа не витребував і не дослідив, прийняв його ксерокопію.

Крім того, апеляційний суд в основу свого рішення поклав акт територіального управління Держнаглядохоронпраці технічного розслідування групового травмування на території Національного гірничого університету України від 29 листопада 2002 року та постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію".

При цьому зазначив, що вказаним вище актом підтверджено факт травмування ОСОБА_3, але не звернув увагу на те, що причиною травмування стало невикористання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 засобів захисту при роботі на висоті.

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та не з'ясували, які правовідносини виникли між сторонами.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3, Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.