Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Кредитної спілки "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року,

У березні 2012 року Кредитна спілка "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" (далі - КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка") звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просила стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 323 942 грн 13 коп.

На обґрунтування позовних вимог КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" посилалась на те, що 28 квітня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 5444, відповідно до умов якого кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 78 000 грн зі сплатою 30 % річних та кінцевим терміном повернення до 28 жовтня 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 28 квітня 2009 року між КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 5444, відповідно до умов якого останній зобов'язався відповідати перед КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" в повному обсязі за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за вказаним вище кредитним договором.

Позивач вказав, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 323 942 грн 13 коп., яку просив солідарно стягнути із відповідачів.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року позов КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2009 року № 5444 в сумі 146 417 грн 13 коп., яка складається із: кредиту в сумі 65 000 грн, відсотків за користування кредитом в сумі 54 065 грн 75 коп., пені в сумі 10 000 грн та індексу інфляції в сумі 17 351 грн 38 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року в частині солідарного стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" пені в сумі 10 000 грн та судового збору у розмірі 1 464 грн 17 коп. скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року в частині розміру присудженої до стягнення загальної суми змінено, зменшено її розмір із 146 417 грн 13 коп. до 136 417 грн 13 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 54 065 грн 75 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів; крім того, місцевий суд зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідачів суми відсотків за користування кредитом при несвоєчасному його поверненні розраховувались як пеня, тому вона підлягає зменшенню у зв'язку зі значним перевищенням розміру збитків та основної суми кредиту.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення із відповідачів на користь позивача пені в сумі 1 000 грн та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні, а в іншій частині залишаючи рішення місцевого суду без змін, встановивши неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, дійшов висновку, що ОСОБА_3 про розгляд справи 26 червня 2012 року місцевим судом належним чином не повідомлявся, був позбавлений можливості звернутися до районного суду із заявою про застосування строку позовної давності, а відповідну вимогу виклав у тексті апеляційної скарги, тому позивач пропустив спеціальний строк позовної давності, визначений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для звернення із вказаною вимогою.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 квітня 2009 року між КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 5444, відповідно до умов якого кредитна спілка надає кредит у день підписання цього договору у розмірі 78 000 грн на строк 6 місяців з 28 квітня 2009 року по 28 жовтня 2009 року в національній валюті України з виплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % річних (а.с. 9).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 28 квітня 2009 року між КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 5444, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитною спілкою в повному обсязі за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 11).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 323 942 грн 13 коп., яку позивач просив солідарно стягнути із відповідачів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Із матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору від 28 квітня 2009 року № 5444 кредитною спілкою у лютому 2010 року на адресу ОСОБА_4 було направлено вимогу про погашення в строк до 15 лютого 2010 року заборгованості за кредитним договором (а.с. 48).

Відповідно до 5.2 договору поруки від 28 квітня 2009 року № 5444 договір набуває сили з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Із договору поруки від 28 квітня 2009 № 5444 вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

За таких обставин у КС "Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка" виникло право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_4 про виконання порушеного зобов'язання боржника ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 28 квітня 2009 року № 5444, починаючи з 16 лютого 2010 року, протягом наступних шести місяців.

Таку вимогу до поручителя банк пред'явив, однак, як вбачається з матеріалів справи, лише у березні 2012 року, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі 6-107цс13.

За правилами ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному порядку за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України на вищевказані норми чинного законодавства уваги не звернув, не застосував закон, який підлягав застосуванню, та дійшов передчасного висновку про солідарне стягнення із позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором.

Проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про невідповідність вимогам закону рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року, а тому вказане рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.