6-44116св13 Про визнання права власності на будинок, усунення перешкод у користуванні, вселення та виселення - 22.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок, усунення перешкод у користуванні, вселення та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок, усунення перешкод у користуванні, вселення та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що вона та ОСОБА_4 є власниками по 1/2 частки будинку та 1/2 частки земельної ділянки кожна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Проте ОСОБА_4 постійно мешкає за іншою адресою, а в спірному будинку без згоди позивачки мешкають ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що, на думку позивачки, порушує її право власності.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просила визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки будинку та 1/2 частки земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_4 на 1/2 частки зазначеного будинку та 1/2 частки зазначеної земельної ділянки; усунути їй перешкоди у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з цього будинку; вселити ОСОБА_3 до будиноку за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 05 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалено вселити ОСОБА_3 до будинок за адресою: АДРЕСА_1 Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 05 квітня 2013 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок, виселення і в цій частині ухвалено нове рішення. Ухвалено усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1., припинивши право власності на дану частку ОСОБА_4, та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму 113 842 грн 50 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 20 жовтня 1987 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_7

12 грудня 2000 року ОСОБА_7 заповіла належний їй житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

10 січня 2006 року в Шосту Луганську державну нотаріальну контору від ОСОБА_8 та ОСОБА_4 надійшла заява про прийняття спадщини за законом, в якій вони просили видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом.

Із заяви на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року вбачається, що ОСОБА_4 відмовилась від прийняття спадщини за заповітом та прийняла спадщину за законом.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Луганської державної нотаріальної контори Височіною Ю.О., вбачається, що спадкоємцем 1/2 частки майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є її син - ОСОБА_8 Спадкове майно, на яке у вказаній частці видано свідоцтво, складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 850 кв. м, загальна площа будинку 76,1 кв. м.

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2007 року посвідченого державним нотаріусом Шостої Луганської державної нотаріальної контори Височіною Ю.О., вбачається, що спадкоємцем 1/2 частки майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є її дочка - ОСОБА_4 Спадкове майно, на яке у вказаній частці видано свідоцтво, складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 850 кв. м, загальна площа будинку 76,1 кв. м.

07 квітня 2008 року в Шосту Луганську нотаріальну контору звернулися ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з заявою про видачу їм свідоцтва про спадщину за законом.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 квітня 2008 року спадкоємцями майна ОСОБА_7 в рівних частках є ОСОБА_8 та ОСОБА_4 Спадкове майно складається з грошових вкладів.

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 листопада 2011 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 липня 2011 року спадкоємцем майна ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, є його дружина ОСОБА_3 Спадщина, на яку видані ці свідоцтва, складається з 1/2 частки житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_4 та визнання права власності за ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження спірним будинком, ОСОБА_4 заперечує проти припинення права власності на її майно, яке становить 1/2 частки у спільному майні, і ця частка не може бути визнана судом незначною, в будинку мешкає її син з дружиною, припинення її права власності завдасть істотної шкоди членам її сім'ї. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_4 є власником 1/2 частки спірного будинку і в ньому з її дозволу мешкають її син з дружиною, які працюють у м. Луганську та іншого житла не мають, тому позов в цій частині також не підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок, виселення, суд апеляційної інстанції виходив із наявності правових підстав, передбачених ст. 365 ЦК України для припинення права власності позивача на частину спірного будинку, при цьому зазначив, що припинення такого права ОСОБА_4 не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 321 ЦК України.

За положеннями ст. 365 цього Кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливий за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в будь-якому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не встановив всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив наявність всіх обов'язкових умов для застосування норми ст. 365 ЦК України.

Так, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що кожній зі сторін належить по 1/2 частини будинку, отже частки співвласників є рівними.

Судом апеляційної інстанції не з'ясовано належним чином, чи не завдасть припинення права власності істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім'ї.

Крім того, судом не досліджено питання наявності у ОСОБА_4 іншого нерухомого майна на праві власності.

За таких обставин під час розгляду справи судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, які згідно зі ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ