6-38310св13 Про поділ спільного майна подружжя - 15.01.2014 Прийняття

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Карпенко С.О., Остапчука Д.О., Мартинюка В.І., Савченко В.О., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 6 серпня 2013 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання права власності. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вони разом з відповідачем під час перебування у шлюбі придбали будинок АДРЕСА_1 із господарськими будівлями та спорудами. Оскільки будинок придбаний фактично за кошти її батьків, то і зареєстрований він на неї. Відповідач заперечує проти розподілу вказаного об'єкту нерухомого майна, а тому позивач з урахуванням збільшених позовних вимог просила суд визнати за нею право власності на 100% спірного будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, з погодженням сплатити відповідачу грошову компенсацію в розмірі 34578 грн. 60 коп. за його частку в будинку.

В грудні 2011 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя та просив суд з урахуванням уточнених позовних вимог визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння та виділити йому у власність відповідно до І-го варіанту експертизи частину коридору "1-1", санвузол "1-2", житлову кімнату "1-3", кухню "1-6", ганок з козирком.

В грудні 2011 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення коштів в сумі 43835 грн, які фактично були надані відповідачам за вказаним позовом для придбання та благоустрою спірного будинку.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 100% будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 34578 грн. 60 коп. компенсації за належну йому 1/3 частину у спільному майні подружжя. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 06 серпня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволеного позову ОСОБА_6 та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 та зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 56/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 44/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який розташований за вказаною вище адресою. Здійснено поділ будинку відповідно до 1-го варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 955/1105/12-21 від 26 лютого 2013 року. Виділено ОСОБА_6 на 56/100 часток житлового будинку за згаданою адресою наступні приміщення: частину коридору 1-1 площею 11, 1 кв. м., санвузол 1-2 площею 6 кв. м, житлову кімнату 1-3 площею 15 кв. м, кухню 1-6 площею 15 кв. м та ганок. Усього виділенню підлягають приміщення загальною площею 47,1 кв. м вартістю 49 861 грн. Виділено ОСОБА_7 на 44/100 часток вказаного житлового будинку наступні приміщення: частину коридору 1-1 площею 2,8 кв. м, житлову кімнату 1-4 площею 22,4 кв. м, кімнату 1-5 площею 13,2 кв. м. Усього виділенню підлягають приміщення загальною площею 38,4 кв. м вартістю 39 974 грн. Господарські будівлі: огорожу 1, огорожу 2, огорожу 3 та криницю залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 4 943 грн у якості компенсації за відступ від ідеальної частки у праві власності на будинок. Для ізольованого користування виділеними приміщеннями ОСОБА_7 слід улаштувати перегородку у приміщенні коридору 1-1, улаштувати дверний проріз для входу у приміщення житлової кімнати 1-5 (подвійні двері або скляну веранду); улаштувати віконний проріз у приміщення житлової кімнати 1-5. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виконати ремонтно-будівельні роботи по улаштуванню окремих систем інженерних мереж газопостачання, водопостачання, електропостачання та опалення у виділених їм частинах будинку. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відмовити. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та відповідачем під час перебування у шлюбі було придбано житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями. Враховуючи проживання неповнолітньої дитини подружжя з матір'ю, існуючу заборгованість відповідача за первісним позовом по сплаті аліментів на утримання дитини, стан здоров'я позивача за первісним позовом, суд відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України збільшив частку останньої у спільному майні подружжя до 2/3 частин будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, з виплатою відповідачу компенсації за його частку у спірному будинку.

Судом першої інстанції встановлено, що з 05 жовтня 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2009 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 29 квітня 2005 року подружжя ОСОБА_7 придбали житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6) та зареєстрували на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 7-8).

Відповідно до довідки Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області № 1312 від 11 жовтня 2011 року під вказаним будинком знаходиться земельна ділянка площею 0,1580 га за межами населеного пункту Вороновиця, зазначена земельна ділянка у власність та користування не надавалася.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ №6721/0840 від 23 квітня 2013 року (а.с. 194), ОСОБА_6 не отримує аліменти з ОСОБА_7 на утримання неповнолітнього сина за виконавчим листом № 2-1096. З довідки-розрахунку заборгованості по виплаті аліментів (а.с. 195) вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_7 по виплаті аліментів на користь ОСОБА_6 станом на 01 квітня 2013 року становить 22231 грн. 49 коп.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 955/1105/12-21 від 26 лютого 2013 року (а.с. 147-173) ринкова вартість житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на час проведення дослідження становить 103 736 грн. Розподіл будинку в натурі при тому, що земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, не передана сторонам ні у користування, ні у приватну власність, можливий. Встановити можливі варіанти розподілу вказаного житлового будинку відповідно на 1/3 та 2/3 частки не вбачається можливим. Можливі варіанти поділу в частках близьких до ідеальних із визначеним розміром компенсації співвласникові, частка якого після поділу буде меншою за його ідеальну частку.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3 ст. 70 ЦК України передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За змістом ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Із роз'яснень викладених у п. 30 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вбачається, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині первісних та зустрічних позовних вимог та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд дійшов вірного та ґрунтовного висновку, що судом першої інстанції при збільшенні частки позивача за первісним позовом у спільному майні подружжя невірно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 70 СК України, оскільки судом помилково прийнято до уваги наявну у відповідача ОСОБА_7 заборгованість по сплаті аліментів, а не малий розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Збільшення частки одного з подружжя може мати місце за умови, що розмір аліментів, які вони одержують на дитину, недостатній для забезпечення її духовного розвитку та лікування. Натомість, наявність заборгованості по сплаті аліментів може бути підставою для звернення до суду з позовом про стягнення такої заборгованості у відповідності до положень ст. 196 СК України. Одночасно, позивачем не надано доказів щодо інших істотних обставин, перелік, яких міститься у ч. 2 ст. 70 СК України, які б надавали суду підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.