Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплат, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що при її звільненні з роботи за власним бажанням відповідач не провів з нею розрахунок та не виплатив усі належні їй платежі, тому, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС") на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 8 846 грн 68 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 1 березня 2013 року до 23 липня 2013 року в розмірі 212 021 грн 20 коп., вихідну допомогу в розмірі 107 091 грн 66 коп. та 121 635 грн 86 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 8 846 грн 68 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 212 021 грн 20 коп., вихідну допомогу в розмірі 107 091 грн 66 коп. та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що в період 29 листопада 2011 року до 1 березня 2013 року ОСОБА_3 перебувала в трудових відносинах з ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" та займала посаду начальника відділу планування та управління парком повітряних суден з посадовим окладом 43 800 грн. 14 лютого 2013 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням. Наказом від 1 березня 2013 року № 53-к ОСОБА_3 звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 1 березня 2013 року. Цим же наказом бухгалтерія зобов'язана провести з позивачем повний розрахунок та сплатити компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що звільнення її з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, що з вини відповідача з нею несвоєчасно проведено виплату належних при звільненні виплат, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати, вихідна допомога, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральна шкода.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що невиплата належних при звільненні ОСОБА_3 платежів відбулася не з вини ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС", тому підстави для застосування ст. 117 КЗпП України відсутні.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивач особисто отримала трудову книжку в офісі ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" у м. Сімферополі, однак розрахунку з нею проведено не було. Листами від 19 квітня 2013 року, від 28 квітня 2013 року та від 4 червня 2013 року ОСОБА_3 зверталась до відповідача з вимогою перерахувати належні їй грошові кошти на картковий рахунок, на який їй перераховувалась заробітна плата. Проте листом від 13 травня 2013 року відповідач повторно пропонував ОСОБА_3 з'явитись в офіс ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" у м. Сімферополь. 17 липня 2013 року позивач з'явилась в офіс ПрАТ "Авіакомпанія "ЕЙР ОНІКС" у м. Сімферополі, попередньо повідомивши про свій приїзд телеграмою, але ніяких виплат знову не отримала.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно зі довідкою № 693 від 5 липня 2013 року відповідач визнав факт невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з грудня 2012 року до березня 2013 року в розмірі 121 635 грн 86 коп. і в подальшому частково погасив заборгованість шляхом перерахування на картковий рахунок позивача на підставі платіжного доручення № 149 від 23 липня 2013 року.

Крім того, у день звільнення - 1 березня 2013 року, ОСОБА_3 була ознайомлена з наказом від 1 березня 2013 року № 53-к про звільнення під підпис, що спростовує твердження про неявку її за розрахунком у день звільнення. Отже, роботодавцем вимоги ст. 116 КЗпП України не виконані.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При цьому в порушення ст. ст. 212- 215 ЦПК України апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначені вимоги законодавства не застосував, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та не врахував наявність вини відповідача щодо невиплати належних позивачу сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Разом з тим, відмовивши в позові, апеляційний суд фактично послався на обставини та мотиви, які ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.