6-50275св13 Про відшкодування моральної шкоди - 15.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат") про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначала, що її син, ОСОБА_4, перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді гірничого майстра на дільниці № 19 шахти "Октябрська". ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов'язків він загинув внаслідок ураження електричним струмом.

Вважаючи, що відповідальними за смерть сина є посадові особи ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат", ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 170 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" на користь позивача 60 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року скасувати й залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року, що було помилково скасоване, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" не є належним відповідачем, оскільки правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім'ї регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а тому моральну шкоду, завдану позивачеві смертю сина, повинен відшкодовувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Судами встановлено, що син позивача, ОСОБА_4, загинув

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання посадових обов'язків гірничого майстра дільниці № 19 шахти "Октябрська" від нещасного випадку на виробництві, про що було складено відповідний акт за формою Н-1 та проведено спеціальне розслідування, за результатами якого було установлено, що смерть ОСОБА_4 наступила від ураження електричним струмом у результаті проведення робіт із порушенням посадовими особами підприємства та самим працівником посадових інструкцій, вимог Системи управління охороною праці та ст. 14 Закону України "Про охорону праці".

За правилами ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

Згідно з ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Правовий аналіз положень абз. 4 ст. 1, пп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 (v001p710-04) , дає підстави для висновку про те, що вказаний Закон передбачав відшкодування потерпілому Фондом

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, а також у разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати потерпілим професійної працездатності.

Виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованої особи унаслідок нещасного випадку на виробництві, членам сім'ї такої особи зазначеним Законом не передбачена.

Отже, вказаний Закон не регулює правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім'ї.

Такі відносини регулюються ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд помилково вважав, що моральну шкоду, завдану позивачеві смертю її сина, повинен відшкодовувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на підставі вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою, яка підлягає застосуванню, не звернувши уваги на вищенаведені вимоги закону й дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Натомість суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов по суті правильного висновку про те, що моральна шкода, завдана позивачеві смертю сина, повинна бути відшкодована роботодавцем останнього на підставі ст. ст. 1167, 1168 ЦК України.

Також, судом першої інстанції належно обґрунтовано й вмотивовано розмір такого морального відшкодування, з урахування засад розумності, виваженості та справедливості й конкретних обставин справи.

Ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ