Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Дербенцевої Т.П.,

Колодійчука В.М., Умнової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Бородянської селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: відділ Держземагенства у Бородянському районі, комунальне підприємство Київської обласної ради "Бородянське бюро технічної інвентаризації", про визнання неправомірними рішень сесії селищної ради, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виключення нерухомого майна із права власності, визнання права власності на гараж, набуття права власності на земельну ділянку під гараж та його обслуговування, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Бородянської селищної ради про скасування рішень селищної ради та усунення перешкод у користуванні гаражем

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2013 року, -

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив визнати недійсним рішення Бородянської селищної ради Київської області від 3 грудня 1998 року у частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1301 га по АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення Бородянської селищної ради Київської області від 22 жовтня 2012 року у частині відмови у наданні йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_5 12 вересня 2006 року серії ЯБ-284546; зобов'язати Бородянську селищну раду видати йому дозвіл на виготовлення технічної документації; не чинити перешкод у користуванні вказаною земельною ділянкою; припинити право власності ОСОБА_5 на гараж літ. "Є", розташований по АДРЕСА_1; визнати за ним, позивачем, право власності на вказаний гараж та на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування гаража площею 0, 005 га.

Позов обґрунтовував тим, що 19 травня 1992 року на підставі заяви ОСОБА_7 надав йому дозвіл на будівництво гаража на території його садиби по АДРЕСА_1, яким він (позивач) користується до цього часу. Рішенням Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року йому виділено у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 50 кв. м. У 2012 році він звернувся до Бородянської селищної ради Київської області із заявою щодо приватизації земельної ділянки для обслуговування гаража, проте йому було відмовлено, оскільки вказана земельна ділянка була приватизована ОСОБА_4 на підставі рішення Бородянської селищної ради від 3 грудня 1998 року та згодом подарована ОСОБА_5

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 під час приватизації земельної ділянки приховала той факт, що частина земельної ділянки площею 0, 005 га перебувала у його користуванні, позивач просив задовольнити вимоги.

ОСОБА_5 звернулась із зустрічним позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради Київської області від 19 травня 1992 року про надання дозволу ОСОБА_3 побудувати гараж по АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування рішення Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року про надання ОСОБА_3 у постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 50 кв.м для ведення особистого підсобного господарства; зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні гаражем площею 33, 3 кв.м.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що на підставі договору дарування від 24 січня 2004 року та державного акта на земельну ділянку серії ЯБ № 284546 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1. ОСОБА_3 без належної правової підстави користується гаражем, який розташований на вказаній земельній ділянці, чим чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 липня 2013 року, у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради народних депутатів від 19 травня 1992 року про надання дозволу ОСОБА_3 на будівництво гаража по АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано рішення Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року про надання ОСОБА_3 у постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 розміром 50 кв.м для ведення особистого підсобного господарства.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_5 гаражем площею 33, 3 кв. м, розташованим по АДРЕСА_1, шляхом передачі ключів від гаража, звільнення гаража від овочевої продукції, городнього інвентаря, велосипедів та інших інструментів.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не було підтверджено право власності ОСОБА_7 на будинковолодіння АДРЕСА_1 та його повноваження на розпорядження земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування.

Із таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Із матеріалів справи вбачається, що власником домоволодіння АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на будинок, виданого 16 серпня 1958 року, був ОСОБА_8 (Т 1, а. с. 63, 76-78).

Після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на будинок АДРЕСА_1 перейшло до його дружини - ОСОБА_9 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1969 року та свідоцтва на право власності на частку у спільному майні подружжя від 25 червня 1969 року (Т 1, а. с. 63, 81-83).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 лютого 1995 року ОСОБА_6 успадкував жилий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. У свідоцтві зазначено, що спадкове майно належало ОСОБА_7 у порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_9, спадщину після якої він фактично прийняв, але не оформив у встановленому законом порядку (Т 1, а. с. 84-85).

За договором купівлі-продажу від 9 лютого 1995 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 жилий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 86-87). На підставі рішення V сесії ХХІІІ скликання Бородянської селищної ради народних депутатів від 3 грудня 1998 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1301 га по АДРЕСА_1 та видано державний акт на право приватної власності на землю (Т. 1, а. с. 108-109).

Відповідно до договорів дарування від 24 січня 2004 року ОСОБА_4 подарувала житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 (Т. 1, а. с. 35-38).

Суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що ОСОБА_6 отримав житловий будинок із надвірними спорудами у власність у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, що свідчить про те, що спадкодавець володів повноваженнями власника щодо цього майна. За таких обставин, висновок суду про те, що право власності ОСОБА_7 на будинковолодіння АДРЕСА_1 не підтверджено із фактичними обставинами справи не узгоджується.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Бородянської селищної ради народних депутатів від 19 травня 1992 року № 27/5 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво гаража на території садиби ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 11).

Рішенням Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року ОСОБА_3 виділено у постійне користування земельну ділянку площею 50 кв. м по АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 8).

Згідно ч. 1 ст. 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 18, 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

У порушення вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував, чи надавав ОСОБА_7 як користувач земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому будинку, згоду на передачу ОСОБА_3 у постійне користування земельної ділянки площею 50 кв. м на території своєї садиби з огляду на те, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а у рішенні Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки зазначено про письмову згоду ОСОБА_7 на вчинення указаних дій.

За положеннями ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Згідно зведеного оціночного акта від 27 листопада 1993 року спірний гараж під літерою Є площею 33, 3 кв. м. викреслено зі складу надвірних будівель, розташованих біля будинку по АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 92).

Відповідно до акта приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку від 23 грудня 2003 року № 279/16 гараж під літерою Є не входить до складу господарських споруд, які належать ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 111-112).

Спірний гараж не був предметом договору дарування від 24 січня 2004 року.

За довідкою Бородянської селищної ради від 7 травня 2013 року № 01-15/382 відповідно до відомостей земельно-шнурової книги ОСОБА_3 є землекористувачем земельної ділянки площею 50 кв. м по АДРЕСА_1 на підставі рішення Бородянської селищної ради від 8 серпня 2000 року (Т 2, а. с. 52).

Задовольняючи вимоги ОСОБА_5, правової оцінки указаним обставинам суд не дав, не з'ясував, чи перейшло до неї право власності на спірний гараж та чи порушено її права щодо користування ним.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на допущені ним порушення вимог закону.

Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2013 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.