Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.

Суддів: Висоцької В.С., Дербенцевої Т.П., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про позбавлення права користування житловим приміщенням та стягнення коштів в порядку регресу за користування комунальними послугами, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 17 червня 2013 року, -

У січні 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом, вимоги якого уточнили в ході розгляду справи та просили стягнути з відповідача на їх користь сплачені кошти за комунальні послуги в сумі 5816,29 грн., позбавити ОСОБА_7 права користування квартирою та виселити його.

Позов мотивований тим, що позивачам на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 3 квітня 2003 року. Також в квартирі проживає ОСОБА_7, який не є власником квартири та не зареєстрований у ній. Відповідач не сплачує комунальні платежі, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння постійно вчиняє сварки, чинить безлад, перешкоджає позивачам користуватися місцями загального користування, у зв'язку із чим, останні звернулися до суду з відповідним позовом про його виселення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 березня 2013 року позов задоволено частково. Усунуто ОСОБА_5, ОСОБА_6 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_7 Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивачів кошти в порядку регресу за користування комунальними послугами у розмірі по 2181,11 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 17 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення місцевого суду змінено в частині усунення позивачам перешкод в користуванні вказаної квартири шляхом виселення ОСОБА_7 Ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Позивачі, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення відповідача виходив з того, що останній систематично порушує правила співжиття, робить неможливим сумісне проживання з позивачами в одній квартирі, а заходи запобігання громадського впливу не дають результатів. Спільне проживання позивачів з відповідачем створює їм перешкоди у користуванні квартирою, що є підставою для виселення останнього. До спірних правовідносин місцевим судом застосовані ст.ст. 321, 391 ЦК України, які передбачають право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні цих вимог апеляційний суд виходив з того, що місцевим судом не з'ясовано підстав передбачених законом для виселення відповідача, на які посилаються позивачі. Не враховано положення статті 9 ЖК України. Позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що до відповідача застосовувалися у встановленому порядку заходи запобігання і громадського впливу. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги до ОСОБА_7 про виселення задоволенню не підлягають. При цьому, апеляційний суд попередив ОСОБА_7 про недопустимість порушення у подальшому правил спільного проживання з ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартирі.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

В порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України, суди попередніх інстанцій не з'ясували характер та суть заявлених позивачами вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначили, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідача та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття та застосування до нього заходів попередження або громадського впливу, а тому відсутні підстави для задоволення позову з підстав ст. 116 ЖК України.

Разом з тим, не спростував досліджених місцевим судом доказів, наданих позивачами в обґрунтування таких обставин. Та не врахував, що звертаючись до суду з позовом, позивачі обґрунтовували свої вимоги не тільки зазначеними обставинами, а посилалися зокрема і на норму ст. 391 ЦК України.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

В порушення зазначених вимог закону суд першої інстанції належним чином не з'ясував у позивачів правові підстави заявленого ними позову.

Вирішуючи даний спір в частині виселення відповідача суди попередніх інстанцій не врахували, що виселення колишнього члена сім'ї власника з жилого приміщення може проводитись лише на підставі норм житлового законодавства.

У свою чергу суд апеляційної інстанції хоч і послався на положення ст.ст. 116, 157 ЖК України, але належним чином не з'ясував, чи є в діях відповідача порушення, за які він може бути виселений з зазначених підстав, в чому вони полягають та чи застосовувались до відповідача заходи, передбачені ч.1 ст. 116 ЖК України, якими доказами це підтверджується.

Не перевірено факт неможливості спільного проживання позивачів з відповідачем, та наявність у останнього іншого місця проживання.

Не надано належної оцінки тим обставинам, що відповідач не зареєстрований у спірній квартирі та має інше житло.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині вирішення позовних вимог про виселення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати у вказаній частині з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивачів коштів за користування комунальними послугами не оскаржується сторонами, тому не переглядаються колегією суддів на предмет законності і обґрунтованості, у зв'язку із чим, залишаються у цій частині без змін.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 березня 2013 року, рішення апеляційного суду Луганської області від 17 червня 2013 року в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_7 скасувати.

Справу у цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

В іншій частині рішення судів залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.