Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б. Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області до ОСОБА_7, Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє через представника ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2013 року,

У лютому 2012 року перший заступник прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що договір оренди земельної ділянки площею 0,1022 га, розташованої в межах Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Львівською міською радою та ОСОБА_7, суперечить вимогам закону, інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, і укладений на підставі незаконної ухвали Львівської міської ради № 3137 від 03 грудня 2009 року, якою було вилучено частину парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького" з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства, які встановлені для об'єкта природно-заповідного фонду, без відповідного погодження з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та без відповідного експертного висновку, чим змінено межу парку, зараховано до земель міста і надано в оренду відповідачу для обслуговування адміністративного будинку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задоволено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1022 га, укладеного 31 грудня 2009 року та скасування державної реєстрації вказаного договору скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що належний ОСОБА_7 об'єкт нерухомості не є приналежністю чи складовою частиною Центрального парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. Ні прокурор, ні представники позивачів не надали суду жодного документа, який би засвідчував приналежність земельної ділянки (кадастровий № 4610136600:07:001:0031) загальною площею 0,1022 га по АДРЕСА_1 до земель природо-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області до ОСОБА_7, Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі та ухвалюючи у цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог, апеляційний суд виходив із того, що частина вказаної земельної ділянки знаходиться в межах Львівського центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, договором оренди не визначені існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, в порушення п. 23 договору оренди не визначено окремою угодою умови, обсяги і строки відшкодування орендарю витрат за проведення ним поліпшення стану земельної ділянки, в оскаржуваному договорі не вказано умови передачі у заставу, внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки та місце розташування об'єкта оренди.

Проте погодитися з висновком апеляційного суду не можна на таких підставах.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 3137 від 03 грудня 2009 року "Про надання ОСОБА_7 земельної ділянки на АДРЕСА_1" вилучено за згодою з користування Львівського центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького земельну ділянку пл. 0,1022 га по АДРЕСА_1 та зараховано до земель міста, а також надано ОСОБА_7 вказану земельну ділянку в оренду на 10 років (з обмеженням права зміни конфігурації земельної ділянки) для обслуговування адміністративного будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції (том 1 а. с.10).

На підставі вищевказаної ухвали між Львівською міською радою та ОСОБА_7 31 грудня 2009 року було укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 4610136600:07:001:0031) загальною площею 0,1022 га строком на 10 років (том 1 а. с. 11-13).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року по справі № 130525/12/9140 скасовано постанову Галицького районного суду м. Львова від 14 червня 2012 року, якою визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 3137 від 03 грудня 2009 року "Про надання ОСОБА_7 земельної ділянки на АДРЕСА_1". Дана постанова вступила в законну силу з моменту її проголошення.

Крім того, вищевказаною постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року встановлено наступне: інвентаризації земель, які охоплюються зовнішніми межами парку, органом місцевого самоврядування не проводилось і землекористування державним актом не оформлено. Розташовані в цих межах об'єкти нерухомості у їх попередніх користувачів (власників) не вилучались; будинок АДРЕСА_1, набутий у власність ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 4625 від 17 вересня 2008 року, має власне цільове призначення та є самостійним об'єктом права власності; належний ОСОБА_7 об'єкт нерухомості (будинок АДРЕСА_1) не є приналежністю чи складовою частиною Центрального парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького.

Також, як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 вересня 2008 року (том 1 а. с. 116) та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 вересня 2008 року (том 1 а. с. 156) ОСОБА_7 є власником нежитлових приміщень, пл. 735,1 кв. м АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до довідки про правовий статус земельної ділянки наданої Управлінням земельних ресурсів у м. Львові Головного управління Держкомзему у Львівській області від 23 липня 2009 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 на момент прийняття ухвали Львівської міської ради № 3137 від 03 грудня 2009 року відносилась до земель житлової та громадської забудови (том 2 а. с. 6).

Згідно з ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Крім того, ухвалою Львівської міської ради від 09 липня 2009 року № 2788 затверджено перелік землекористувачів, що здійснюють фактичне користування земельними ділянками у межах парків та зелених зон у м. Львові. У п. 7 даного переліку відображено землекористування попереднього власника об'єкта нерухомості по АДРЕСА_1, площею 0,1022 га, а також відображено, що вказана земельна ділянка призначена для обслуговування адміністративної будівлі (том 2 а. с. 42-46).

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оскаржуваний договір оренди не містить істотних умов, визначених обов'язковими для такого виду договорів у статті 15 Закону України "Про оренду землі", що при укладенні оспорюваного договору було порушено порядок реєстрації обмежень права користування орендованою земельною ділянкою. Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року по справі № 130525/12/9140.

За таких обставин, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє через представника ОСОБА_8, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2013 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.