Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства "Севастопольське трансагентство", третя особа - публічне акціонерне товариство "Банк Морський" про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Севастопольське трансагенство" на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 9 вересня 2013 року,

У жовтні 2010 року позивач звернулася до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 13 вересня 2007 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Морський" (далі - ПАТ "Банк Морський") та приватним акціонерним товариством "Севастопольське трансагентство" (далі - ПрАТ "Севастопольське трансагентство") укладено кредитний договір № 3680907-КЮ, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії для ведення поточної фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, а також для оплати першого внеску за договором про фінансовий лізинг UKR № 109/0801F від 13 серпня 2007 року в розмірі 300 000 гривень на строк з 13 вересня 2007 року по 14 вересня 2010 року з виплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 жовтня 2009 року між ПАТ "Банк "Морський" та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 3680907-КЮ/п, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником всіх обов'язків за кредитним договором.

Відповідно до п.1.2 договору поруки, поручитель прийняв на себе обов'язок по сплаті заборгованості у розмірі 15000 євро зі сплатою 17 % річних строком до 16 жовтня 2009 року.

4 листопада 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки, відповідно до якої позивач додатково прийняла на себе обов'язок відповідати за виконання відповідачем графіку погашення заборгованості в сумі 6536,60 євро зі сплатою 17 % річних строком до 11 листопада 2009 року.

23 грудня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору поруки, відповідно до якої позивач додатково прийняв на себе обов'язок відповідати за виконання відповідачем графіку погашення заборгованості в сумі 7000 євро зі сплатою 17 % річних строком до 29 грудня 2009 року.

13 січня 2010 року сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору поруки, відповідно до якої позивач додатково прийняв на себе обов'язок відповідати за виконання відповідачем графіку погашення заборгованості в сумі 7000 євро зі сплатою 17 % річних строком до 21 січня 2010 року.

Посилаючись на те, що зобов'язання перед банком нею виконані та сплачено загальну суму заборгованості у розмірі 35 536,60 євро, що у гривневому еквіваленті складає 417 261 гривню 73 копійки, яку позивач просила стягнути з відповідача на свою користь, а також 200 655 гривень 28 копійок - відсотки за користування кредитом та 3% річних від простроченої суми у розмірі 35 414 гривень 27 копійок.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 9 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Севастопольське трансагенство" на користь ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 417261 гривень 73 копійки, 3% річних у розмірі 35414 гривень 27 копійок, а всього 82 667 гривень.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПрАТ "Севастопольське трансагентство" просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог щодо зарахування позивачем особистих коштів в рахунок погашення заборгованості ПрАТ "Севастопольське трансагентство" перед ПАТ "Банк "Морський" за кредитним договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору поруки, позивачем доведено факт сплати заборгованості за кредитним договором замість боржника ПАТ "Севастопольське трансагентство" у розмірі 417 261 гривень та процентів за користування кредитом, а тому вважав обгрунтованими посилання позивача про те, що до неї перейшли всі права кредитора у зобов'язанні.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника.

Аналогічна вимога міститься у п. 2.2 договору поруки.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу не надсилалась вимога банку про сплату заборгованості та повідомлення боржника про настання обов'язків перед кредитором.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Зазначені наслідки наступають у разі повного виконання поручителем зобов'язання забезпеченого порукою у відповідності до умов договору поруки.

Пунктом 2.5 договору поруки передбачено, що після виконання своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, поручитель набуває право вимоги до позичальника у розмірі сплаченої банку суми. Банк зобов'язується при зверненні поручителя вручити йому документи або їх копії, що посвідчують вимогу банку до позичальника, і передати права, що забезпечують цю вимогу.

Натомість, з матеріалів справи не вбачається про вручення позивачу документів, що посвідчують вимогу банку до позичальника, а повідомлення банку № 2075/14 від 2 листопада 2012 року містить лише відомості, що ОСОБА_4, як поручитель, отримала від банку оригінал договору поруки.

Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують вручення кредитором поручителю всіх документів на підтвердження зобов'язання боржника, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 556 ЦК України.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дійшовши висновку про сплату позивачем в рахунок погашення заборгованості 13 жовтня 2009 року 15000 євро; 12 листопада 2009 року - 6536,60 євро; 28 грудня 2009 року - 7000,00 євро та 18 січня 2010 року 7000 євро, апеляційний суд не звернув уваги, що вказані кошти отримані відповідачем на підставі укладених між ПАТ "Севастопольське трансагентство" та ОСОБА_5 договорів позики (зворотної фінансової допомоги) № 1 від 13 жовтня 2009 року, № 2 від 3 листопада 2009 року, № 3 від 28 грудня 2009 року та № 4 від 18 січня 2010 року). Вказані кошти передані позивачу, як головному бухгалтеру, про що видано квитанцію до приходного касового ордеру для зарахування в рахунок погашення боргу за кредитним договором, які в день укладення договорів були спочатку внесені на особовий рахунок позивача, з якого перераховані на рахунок банку.

Крім того, апеляційний суд не з'ясував питання про вручення кредитором поручителю документів на підтвердження обов'язку боржника після виконання зобов'язання забезпеченого порукою і його висновок про наявність правових підстав для регресної вимоги у зв'язку з виконанням зобов'язань за рахунок власних коштів, є помилковим.

Натомість, суд першої інстанції, встановивши вказані обставини та правильно визначившись з характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Севастопольське трансагенство" задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 9 вересня 2013 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 червня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.