Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Нагорняка В.А., Фаловської І.М.,

Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Дирекція управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи: Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення з житлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року,

У червні 2012 року Комунальне підприємство "Дирекція управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" (далі - КП "Дирекція управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району") звернулось до суду з позовом до відповідачів про виселення із самовільно зайнятої кімнати АДРЕСА_1.

Позивач посилався на те, що наказом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 04 грудня 2003 року № 910-у був виданий ордер № 518 на право зайняття жилого приміщення ОСОБА_4 та її малолітньої доньки ОСОБА_5, 2002 року народження, у будинку КП "Спецжитлофонд" по АДРЕСА_1, жилою площею 17,4 кв. м. У червні 2009 року відповідачі самовільно зайняли кімнату АДРЕСА_1, жилою площею 11,8 кв. м.

Позивач зазначав, що 14 травня 2012 року відповідачі попереджались про необхідність звільнення самовільно зайнятої кімнати, проте станом на 22 червня 2012 року спірне приміщення знаходиться у користуванні відповідачів, у зв'язку із чим позивач просив виселити відповідачів із самовільно зайнятої кімнати, жилою площею 11,8 кв. м., без надання іншого приміщення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у задоволенні позову КП "Дирекція управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалено виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кімнати АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 04 грудня 2003 року № 910-у ОСОБА_5 був виданий ордер № 518 на право зайняття жилого приміщення ОСОБА_4 та її дочки ОСОБА_5, 2002 року народження, у будинку "Спецжитлофонду" по АДРЕСА_1, житловою площею 17,4 кв. м. Саме кімнату жилою площею 17,4 кв. м було зайнято ОСОБА_4 та її дочкою у комунальній квартирі у 2003 році.

Згідно з рішенням Київської міської ради № 217/1194 від 01 березня 2001 року (ra0217023-01) КП "Спецжитлофонд" став правонаступником ДКП "Київжитлоексплуатація". Відповідно до рішення Київської міської ради від 30 листопада 2000 року № 106/1083 (ra_106023-00) "Про впорядкування прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчого фонду та інженерних мереж" та рішення Київської міської ради від 11 липня 2002 року № 139/139 (ra0139023-02) "Про вирішення питань, пов'язаних із передачею будинків та інженерних мереж" було оформлено розпорядження Київської міської держадміністрації від 05 листопада 2002 року № 2014 року "Про передачу житлових будинків комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва.

Згідно з рішенням Голосіївської районної в м. Києві Ради № 9/21 від 03 грудня 2002 року територіальна громада Голосіївського району м. Києва прийняла до комунальної власності житловий будинок АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10 майно територіальної громади Голосіївського району м. Києва з балансу Голосіївської районної у м. Києві ради передано на баланс КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району".

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 жовтня 2005 року № 1067 нумерація кімнат НОМЕР_1, НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 змінилась, зокрема номер кімнати НОМЕР_1 змінено на квартиру АДРЕСА_1, а номер кімнати № НОМЕР_2 змінено на квартиру АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі на законних підставах займають кімнату АДРЕСА_1, оскільки на зазначену кімнату ОСОБА_4 було видано ордер, а позивач не уточнив своїх позовних вимог та наполягав на виселенні відповідачів саме з кімнати АДРЕСА_1.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із доведеності позовних вимог щодо виселення відповідачів з кімнати, жилою площею 11,8 кв. м, у комунальній квартирі, яку вони самовільно зайняли, та якою користуються без відповідної правової підстави.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Отже, питання про виселення на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордера, а також визнання їх недійсними).

Як вбачається з матеріалів справи, родина відповідачів у червні 2009 року самовільно зайняла кімнату АДРЕСА_1, яка звільнилась внаслідок ухвалення 31 березня 2009 року Голосіївським районним судом м. Києва заочного рішення про визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право користування кімнатою НОМЕР_1 (АДРЕСА_1). Фактично ОСОБА_8 звільнив вказану кімнату у 2006 році та надалі цим житлом не цікавився, що встановлено вищезазначеним заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва.

У зв'язку із тим, що відповідачка ОСОБА_4 перебуває на квартирному обліку з 01 листопада 1999 року у відділі обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, остання зверталась до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації з приводу приєднання її сім'ї кімнати, що звільнилась. Родина ОСОБА_4 фактично займає кімнату, жилою площею 11,8 кв. м, ордер на цю кімнату їм не видавався.

Згідно з розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 24 квітня 2013 року № 236 про впорядкування нумерації жилих та нежилих приміщень у житловому будинку по АДРЕСА_1 та додатку до вказаного розпорядження вбачається, що нумерація переданої відповідачу ОСОБА_4 кімнати на підставі ордеру (НОМЕР_2) відповідає нумерація, згідно з технічним планом БТІ - кімната АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом КП "Дирекція управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" просило про виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_1.

Установлено, що ордер на право заняття кімнати АДРЕСА_1 родині ОСОБА_4 не видавався, на вказаній жилій площі відповідачі не зареєстровані та зайняли вони вказану кімнату самовільно.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що знаходження родини ОСОБА_4 на квартирному обліку в Голосіївській РДА у м. Києві на отримання житла не є належним доказом на підтвердження законності зайняття ними кімнати жилою площею 11,8 кв. м у даній квартирі, оскільки єдиною підставою для заняття жилого приміщення є ордер.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з кімнати АДРЕСА_1.

З урахуванням вказаних норм, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.