6-26211св13 Про поділ спільного майна подружжя - 25.12.2013 Прийняття

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, який у подальшому уточнив, та просив встановити факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_4 без шлюбу у період з січня 2005 року по 13 лютого 2007 року; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1, та враховуючи інтереси дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини вищезазначеної квартири, визнати за ним право власності на Ѕ частини вищезазначеної квартири.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Посилалася на те, що спільною сумісною власністю подружжя є лише предмети побутового призначення, які набуті під час шлюбу з ОСОБА_3, тому просила у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на холодильник Liebherr CP 4003, телевізор, мікрохвильову піч LG MP-9482-S, сушку для білизни Kanalti, дитяче ліжко, пральну машину Electrolux EWF 12981 W, кухонний комбайн, тюль, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1.

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 2,38 частини квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 97,62 частини квартири АДРЕСА_1. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на холодильник Liebherr CP 4003, телевізор, мікрохвильову піч LG MP-9482-S, сушку для білизни Kanalti, дитяче ліжко. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на пральну машину Electrolux EWF 12981W. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2013 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладення інвестиційного договору щодо будівництва квартири АДРЕСА_1, та оплата 78,00 кв. м, що складає 97,62 часток була здійснена ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, а отже за правилами п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України дана частка майна є особистою приватною власністю ОСОБА_4

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли цих висновків з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Із матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Стиль-Блюз" було укладено інвестиційний контракт за умовами якого останнє зобов'язалося збудувати та передати у власність ОСОБА_4 об'єкт інвестування, а саме, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 81,90 кв.м. (т. 1, а.с. 45 - 47).

13 травня 2005 року ОСОБА_4 внесла оплату за 78 кв. м спірної квартири згідно інвестиційним контрактом № 349 від 13 травня 2005 року у розмірі 253 890,00 грн., що підтверджується квитанцією 1206381 від 13 травня 2005 року, що склало 100 % оплати за контрактом (т. 2, а.с. 36).

19 січня 2006 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Стиль- Блюз" укладено додаткову угоду до інвестиційного контракту № 349 від 13 травня 2005 року, за якою, за письмовим рішенням інвестора, сторони дійшли згоди про перепланування та зміни характеристик об'єкта інвестування (т. 1, а.с. 49).

Також судом встановлено, що 14 лютого 2007 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_4, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ у місті Києві в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 140 та видано відповідне свідоцтво (т. 1, а.с. 9).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ міста Києва, актовий запис № 1658 (т. 1, а.с. 10).

З серпня 2007 року між ТОВ "Стиль-Блюз" та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до інвестиційного контракту № 349 від 13 травня 2005 року за якою були внесені зміни до п. 9 інвестиційного контракту, а саме, щодо зміни адреси та реквізитів інвестора (т. 1, а.с. 50)

Додатковою угодою від 19 вересня 2007 року після обмірів КП "БТІ" та складання технічного паспорта було збільшено загальну площу квартири до 81,9 кв. м, а відтак суму інвестиції збільшено до 266 584,5 грн. (т. 1, а.с. 51).

19 вересня 2007 року ОСОБА_4 було здійснено доплату за 3,9 кв. м спірної квартири у розмірі 12 694,50 грн., що підтверджується квитанцією (т. 2, а.с. 36).

19 вересня 2007 року ТОВ "Стиль-Блюз" передав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі (т. 1, а.с. 53).

Згідно з довідкою ТОВ "Стиль-Блюз" від 19 вересня 2007 року ОСОБА_4 повністю оплатила вартість спірної квартири (т. 2, а.с. 37).

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 5 грудня 2007 року, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 81,90 кв. м належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Враховуючи надані сторонами докази, суд дійшов до правильного висновку, що більшу частину коштів - вартість спірної квартири відповідачка оплатила до реєстрації шлюбу з позивачем, а саме: 253 890,00 грн, повна вартість квартири становить 266 584,5 грн, враховуючи те, що 19 вересня 2007 року ОСОБА_4 було здійснено доплату за 3,9 кв. м. спірної квартири у розмірі 12 694,50 грн, тобто внесені кошти під час шлюбу, а тому частина квартири вартістю 12 694,5 грн, яка складає 1/20 частки квартири, а тому частка позивача складає 1/40 частки спірної квартири.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на жилий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Разом з тим суд не звернув уваги на те, що відповідно до п. п. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Крім того, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання, вартість його на момент припинення шлюбних стосунків. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. (ч. 4 ст. 65 СК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Відповідно до ч.6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо встановлення факту спільного проживання з відповідачкою з 2005 року не ґрунтуються на законі, оскільки до січня 2007 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою і лише в лютому 2007 року зареєстрував шлюб з відповідачкою.

Враховуючи те, що судами дотримані вимоги чинного матеріального права, встановлені дійсну обставини та правовідносини сторін, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині визначення часток сторін у спільному майні, а саме, квартири, тому що вона визначена судом невірно. З урахуванням вимог ст. 70 СК України, колегія суддів вважає за необхідне визначити частки кожного із подружжя ОСОБА_4 з урахуванням частки, яка належить ОСОБА_4 на праві особистої власності.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення. Якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2013 року змінити, викласти резолютивну частину рішення наступного змісту.