Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що 24 вересня 2001 року він вніс до каси Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 400 тис. доларів США для зарахування на депозитні рахунки на своє ім'я та ім'я доньки ОСОБА_9 по 200 тис. доларів США. 26 вересня 2001 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 792, що підписаний директором ОСОБА_7 Проте у зверненні до банку про повернення суми вкладу йому було відмовлено, оскільки грошові кошти ним не вносились.

Вважав, що належні йому грошові кошти злочинним шляхом були привласнені директором ОСОБА_7 та головним бухгалтером ОСОБА_8, тому на підставі ст. 441 ЦК Української РСР просив стягнути з відповідача 400 тис. доларів США на відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що шкоду спричинено ОСОБА_6 внаслідок злочинних дій посадових осіб банку, які заволоділи належними позивачу грошовими коштами, що виходило за межі наданих їм службових повноважень, тому підстави для задоволення позову за ст. 441 ЦК Української РСР відсутні.

З такими висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Позивачем зазначалося, що 24 вересня 2011 року він вніс до каси Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 400 тис. доларів США для зарахування на депозитні рахунки по 200 тис. доларів США, які мали бути відкриті на його ім'я та на ім'я його дочки - ОСОБА_9 строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних. На підтвердження отримання банком 400 тис. доларів США, головний бухгалтер ОСОБА_8 видала ОСОБА_6 прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14 (а.с. 16).

26 вересня 2001 року між ОСОБА_6 та Маріупольською філією ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі директора ОСОБА_7 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 791 (а.с. 15).

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року про застосування відносно ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечного діяння за статтями 191 ч. 5, 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України встановлено, що ОСОБА_7, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_8 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ "ПриватБанк" відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719 і від 30 листопада 2000 року № 1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_6, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили останньому матеріальну шкоду у розмірі 200 тис. доларів США (а.с. 26 32).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_8 як головним бухгалтером Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" за попереднім зговором з ОСОБА_7 як керівником Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" вчиненні службові злочини, якими спричинено майнову шкоду фізичним та юридичним особам, у тому числі і ОСОБА_6

Перебування у трудових відносинах ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з банком під час укладання договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_6 та приймання від ОСОБА_10 грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" сторонами не оспорюється.

На час виникнення спірних правовідносин з відкриття банківського депозиту ОСОБА_11 вони були врегульовані Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 07 липня 1997 року № 216 (z0393-97) (у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України від 30 червня 1998 року № 250 (z0445-98) ).

Відповідно до п. 6 вказаних Правил залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:

- відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу ( видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором.

Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Згідно з п. 7 Правил особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються їхніми внутрішніми положеннями.

У п. 11 Правил зазначено, що депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування.

За п. 12. Правил основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

- назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

- назва та адреса власника коштів;

- дата внесення депозиту;

- сума депозиту;

- дата вимоги вкладником своїх коштів;

- процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного Банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);

- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи власника коштів або уповноваженої на це особи).

Наданий ОСОБА_11 договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 відповідає вказаним вимогам Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 07 липня 1997 року № 216 (z0393-97) у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України 30 червня 1998 року № 250 (z0445-98) . Крім того, внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 тис. доларів США підтверджується прибутковим касовим ордером від 24 вересня 2001 року, підписаним головним бухгалтером Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_8, що підтверджується висновком експерта науково-дослідного експертного криміналістичного центру при УМВС в Донецькій області від 04 квітня 2002 року № 156.

Аналогічну позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 17-цс12.

Відсутність належних реквізитів у вигляді печатки філії не можуть бути підставою для невизнання ордеру як письмового доказу. Оскільки обов'язок щодо належного оформлення бухгалтерських документів лежить на посадовій особі, яка видає вказаний документ. ОСОБА_11 лише отримав вказаний ордер від ОСОБА_8 як посадової особи та у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується як показаннями самого ОСОБА_11, так і доказами, здобутими при розгляді кримінальної справи.

Відповідно до ст. 441 ЦК Української РСР, що була чинною на час виникнення правовідносин, та згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) "Про практику застосування судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК Української РСР суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 441 ЦК Української РСР, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, майнову шкоду завдано позивачу внаслідок неправомірних дій посадових осіб банку - ОСОБА_8 та ОСОБА_7, спрямованих на заволодіння грошовими коштами.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували з ПАТ КБ "ПриватБанк" у трудових відносинах, діяли у робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов'язки, а саме: ОСОБА_7 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 тис доларів США ОСОБА_8 вказані кошти у касу банку не внесла.

На вказані обставини та вимоги закону суди уваги не звернули, неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення відповідно до статей 336, 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.