Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення процентів за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року,

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між її двоюрідним братом, ОСОБА_4, і Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), було укладено договір банківського вкладу "Стандарт" на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк 12 місяців. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. На час смерті останнього вказаний договір був пролонгований.

Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 вона успадкувала грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаним вище договором, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача нараховані, але не виплачені проценти за ним у розмірі 17 875 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на її користь 17 675 грн 34 коп. процентів за договором банківського вкладу, у решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення районного суду, мотивуючи свої вимоги тим, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2012 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року відмовлено на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У жовтні 2013 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_3 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року задоволено заяву ОСОБА_3 у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) , скасовано ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2012 року, справу передано на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Скасовуючи ухвалу суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив з того що за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що смерть вкладника в зобов'язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті.

Проте із вказаними висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_4 і ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір депозитного вкладу № SAMDN25000703412005 на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк до 25 квітня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Станом на 21 серпня 2009 року вказаний вклад був пролонгований згідно з умовами пункту 6 договору й складав 52 520 грн 55 коп.

Після смерті ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2011 року ОСОБА_3 успадкувала належне йому майно, а саме грошовий вклад із відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що зберігався в Шулявському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунку НОМЕР_1, у розмірі 51 095 грн 89 коп., і фактично отримала суму вкладу й нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.

Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов'язанні є правонаступництво.

Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. Проте у зобов'язаннях, не пов'язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов'язань, а відбувається перехід прав і обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із частиною п'ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов'язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов'язаним з особою вкладника, то таке зобов'язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 04 вересня 2013 року та від 18 вересня 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на вищенаведене, правильним є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_3, стягнення з відповідача на її користь процентів за договором банківського вкладу не до дня смерті вкладника, а до моменту повернення їй як спадкоємцю після померлого вкладника суми банківського вкладу, оскільки взаємні зобов'язання сторін у договорі банківського вкладу не є такими, що нерозривно пов'язані з особою кредитора (вкладника).

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення апеляційного суду - скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Києва від 10 жовтня 2012 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.