6-43236св13 Про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки - 25.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року,

У липні 2009 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору № 014/3847/73/15462 від 15 липня 2005 року, просило розірвати вказаний кредитний договір та в рахунок погашення заборгованості за цим договором у розмірі 233 684 грн 51 коп. звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що на праві власності належить позивачу.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.

Розірвано кредитний договір № 014/3847/73/15462 від 15 липня 2005 року, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 188 220 грн 53 коп. заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2005 року з відсотками та 45 463 грн 98 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором. Вирішено питання судових витрат.

Звернуто стягнення на автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 року випуску, чорного кольору, номер шасі НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 188 220 грн 53 коп. заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2005 року з відсотками, 45 463 грн 98 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором, 1700 грн судового збору та звернення стягнення на вказаний автомобіль скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 4 566,51 євро, що еквівалентно 48 157 грн 85 коп., заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2005 року та 481 грн 58 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині розірвання кредитного договору залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, тому позивач відповідно до положень Закону України "Про заставу" (2654-12) має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням про повернення кредиту з урахуванням відсотків за користування кредитом та пені за прострочення виконання зобов'язання за договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом, пені та звернення стягнення на предмет застави та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 4 566,51 євро заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд виходив із того, що позивач у суді не довів обставин, на які він посилався, як на обґрунтування своїх вимог щодо наявності простроченої заборгованості за кредитом, відсотками та пені.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Із долученої до справи копії кредитного договору вбачається, що 15 липня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/3847/73/15462, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 34 276 євро під 12 % річних на 72 місяці з 15 липня 2005 року по 15 липня 2011 року, а відповідач зобов'язався щомісячно погашати кредит та відсотки за користування кредитом.

Із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 15 липня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_4 було укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до умов якого відповідач передав у заставу банку належний йому автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Обґрунтовуючи підставність позову, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" посилалось на те, що відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 25 травня 2009 року виникла загальна заборгованість за кредитом у розмірі 21 962,83 євро, що еквівалентно 233 684 грн 51 коп., яка складається з: 15 981,16 євро, що еквівалентно 170 039 грн 54 коп., заборгованості за кредитом; 1708,74 євро, що еквівалентно 18 180 грн 99 коп., заборгованості з відсотків за користування кредитом; 2363,52 євро, що еквівалентно 30 257 грн 19 коп., пені за порушення строків погашення кредиту та 1429,21 євро, що еквівалентно 15 206 грн 79 коп., пені за порушення строків погашення відсотків за користування кредитом, яку позивач і просив стягнути на свою користь.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 25 травня 2009 року відповідач заборгував банку 21 962,83 євро на погашення кредиту, які підлягають стягненню шляхом звернення стягнення на предмет застави. Внаслідок цього кредитний договір підлягає розірванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості, процентів, пені та звернення стягнення на предмет застави та покладаючи в основу судового рішення в частині визначення розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, висновок судово-економічної експертизи № 0265, апеляційний суд виходив із того, що загальна сума кредиту, що був наданий відповідачу за кредитним договором № 014/3847/73/15462 від 15 липня 2005 року, становить 32 476 євро, фактично боржником сплачено 18 294,84 євро, тому сума непогашеного кредиту, яка підлягає стягненню на користь банку, становить 14 181,16 євро.

При цьому, визначаючи загальну суму заборгованості за вказаним кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем здійснено переплату за відсотками на загальну суму 4572,2 євро та безпідставно сплачено 5042,45 євро пені, які підлягають зарахуванню до загальної суми платежів, внесених на виконання умов договору. З огляду на таке апеляційний суд дійшов висновку, що на користь банку підлягає стягненню 4566,51 євро поточної кредитної заборгованості. Одночасно з цим апеляційний суд, вважаючи, що відповідач не допустив прострочення платежів за договором, дійшов висновку про безпідставність вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет застави.

У той же час, на порушення приписів ст. ст. 59, 303 ЦПК України апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідно до п. 1.1 вказаного кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 34 276 євро, а загальна сума заборгованості станом на 25 травня 2009 року становить 15 981,16 євро (34 276 євро - 18 294,84 євро).

За обставин, коли розмір кредиту за договором становить 34 276 євро, а фактично боржником сплачено лише 18 294,84 євро, то наслідком стягнення з відповідача лише 4566,51 євро заборгованості за тілом кредиту, як ухвалив апеляційний суд, буде неповернення позивачу не лише відсотків за користування кредитом та пені, а й тіла кредиту, визначеного п. 1.1. договору.

Разом із тим, встановивши факт наявної заборгованості відповідача за тілом кредиту, суд відмовив у стягненні відсотків за користування кредитом та пені за прострочення виконання зобов'язання за договором, виходячи з того, що розмір заборгованості зі сплати процентів документально не підтверджений, оскільки не в повному обсязі надано квитанції на оплату кредиту та відсотків. У той же час, суд не врахував, що пеня є санкцією за порушення виконання основного зобов'язання і за обставин наявної кредитної заборгованості за основним зобов'язанням, вона підлягає стягненню з боржника. Крім того, апеляційний суд на порушення приписів ч. 1 ст. 60 ЦПК України вважаючи, що обов'язок доказування обставин, пов'язаних зі сплатою коштів за зазначеним договором, покладено на банк, не звернув уваги на те, що саме відповідач, заперечуючи проти доводів банку та наданих ним розрахунків заборгованості, повинен доводити ці обставини та надати суду відповідні квитанції.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що висновок судово-економічної експертизи, який покладений в основу рішення апеляційного суду, не містить відповідей на ряд поставлених судом питань, у тому числі щодо правильності нарахування та сплати кредиту, відсотків та пені за користування кредитом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) висновок експерта визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Передбачене ст. ст. 10, 27, ч. 1 ст. 143 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вважаючи висновки апеляційного суду такими, що зроблені на неповно з'ясованих обставинах справи, та заперечуючи проти висновків судової економічної експертизи в частині визначення правильності нарахування та сплати сум за кредитним договором, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у касаційній скарзі вказував на те, що представником банку під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції надавались для дослідження виписки про рух коштів по вказаному договору, однак ці документи судом досліджені не були.

У зв'язку із наведеним, та враховуючи, що зазначений висновок експерта складено на неповно досліджених первинних документах банку про нарахування та сплату кредитних коштів за вказаним договором (про що, зокрема, йдеться і в самому висновку), питання про наявність простроченої заборгованості зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та пені фактично не було з'ясовано, суд на порушення приписів ст. 303 ЦПК України надані представником банку виписки про рух коштів по вказаному договору не дослідив, питання про призначення у справі додаткової чи повторної експертизи не обговорив, належної оцінки наданим позивачем розрахункам кредитної заборгованості відповідача та доказам, якими ці розрахунки підтверджуються, не дав.

З огляду на таке, висновки апеляційного суду у цій частині є передчасними.

Крім того, встановивши наявність кредитної заборгованості перед позивачем, апеляційний суд, у той же час відмовив у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет застави, при цьому свої висновки у цій частині належним чином не мотивував.

У той же час, ухвалюючи рішення про розірвання кредитного договору, на порушення приписів ст. ст. 214, 303 ЦПК України суди будь-яких мотивів з приводу правових підстав розірвання договору не навели.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою доводів сторін та оцінкою наданих сторонами доказів, характеру спірних правовідносин та норми права, яка підлягає застосуванню, судом з'ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 303, 307 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.